01 листопада 2021 року Верховний Суд у складі об’єднаної палати Касаційного
цивільного суду розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа – Кропивницька міська рада, про відшкодування моральної шкоди, збитків, спричинених порушенням права і невиконанням судового рішення.
Місцевий суд прийняв позов до розгляду та відкрив провадження у справі,
вирішив питання про забезпечення позову.
ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог і місцевий суд
відмовив позивачу у прийнятті цієї заяви.
Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу позивача на ухвалу суду,
керуючись тим, що оскаржувана ухвала про відмову у прийнятті заяви про
збільшення позовних вимог не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, така ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку одночасно із рішенням суду.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, передав справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду з огляду на таке.
Відповідно до частини шостої статті 185 ЦПК України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвала про повернення позовної заяви може бути
оскаржена.
Ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви про збільшення
позовних вимог не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо
від рішення суду в порядку статті 353 ЦПК України.
Наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви позивачу.
У пункті 6 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої
інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого –
суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев’ята
статті 10 ЦПК України).
У справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду у них.
Апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і
охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України.
Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог статті 353 ЦПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що на ухвалу суду про відмову у прийняті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі No 405/3360/17 (провадження No 61- 9545сво21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/100918809