В українському юридичному полі часто виникає плутанина між двома абревіатурами, які звучать схоже, але мають кардинально різну вагу: НААУ (Ukrainian National Bar Association — UNBA) та АПУ (Ukrainian Bar Association — UBA). Поки одна організація забезпечує роботу тисяч адвокатів та є невіддільною частиною судової системи, інша — намагається позиціювати себе як “голос спільноти”.
Редакція “Телеграфу” вирішила розібратися, хто є хто, і надіслала запити до обох структур.
Результати виявилися цілком очікуваними, хоча від цього вони не стають менш красномовними.
Хто уповноважений говорити від всієї адвокатської професії
Щоб звичайному читачеві було простіше зрозуміти різницю між НААУ та АПУ, уявіть систему дорожнього руху.
НААУ — це Головний сервісний центр МВС. Ви не можете сісти за кермо (вийти в суд), якщо ви не склали спеціалізованого іспиту і не отримали відповідного посвідчення, виданого цією структурою. Ви зобов’язані знати правила, проходити перевірки та нести відповідальність перед законом. Це — фундамент безпеки на дорогах.
АПУ — це клуб власників певних марок авто. Вони збираються на каву, обговорюють тюнінг, проводять з’їзди та навіть можуть випускати красиві брошури про те, як “краще їздити”. Це корисно? Можливо. Але чи може цей клуб скасувати ваші штрафи або замінити собою державний реєстр водіїв?
Отже, Національна асоціація адвокатів України (НААУ) — це державна інституція професійного самоврядування. Її існування прописане в Законі України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”. Кожен адвокат України за законом є членом НААУ. Це обов’язкова умова для професії. При цьому, організація не підпорядковується державі, не утримується за її кошт і має широкі гарантії свої незалежності.
Натомість Асоціація правників України (АПУ) — це звичайна громадська організація (NGO). У своїй відповіді на запит “Телеграфу” АПУ прямо зазначає, що діє на засадах “добровільності” та є “неприбутковою громадською організацією”. Фактично, це клуб за інтересами, куди можна вступити, а можна і ні — на ваш професійний статус це ніяк не вплине.
Безперечно, нас цікавили цифри, тобто кількість членів. І тут масштаб організацій — це найкращий показник репрезентативності.
- НААУ об’єднує всіх адвокатів країни. Згідно з даними Єдиного реєстру адвокатів України (ЄРАУ), це понад 72 454 особи.
- АПУ у своїй відповіді вказала цифру у 5 060 членів. З яких “адвокатів, юристів юридичних компаній та самозайнятих юристів” лише 3378 членів.
В АПУ не уточнили, чи всі ці 3378 членів, які подані в рядку “адвокати”, справді є адвокатами згідно ЄРАУ. Але навіть якщо припустити, що всі, то й тоді Асоціація правників України представляє лише 4 % адвокатської спільноти. Саме так, АПУ не є суто адвокатською організацією. До її складу входять судді, нотаріуси, держслужбовці та навіть студенти (для яких передбачено окремий статус). Тож коли АПУ робить заяву “від імені правничої спільноти”, вона фактично висловлює думку менше ніж одного відсотка реальних практиків, якщо відсіяти студентів та партнерів великих юрфірм.
Звідси виникає логічне запитання: як організація, що об’єднує 5 тисяч людей різних професій, може претендувати на роль “голосу всієї адвокатури”, де працює понад 72 тисячі осіб? Відповідь очевидна — ніяк. Це приватна ініціатива, яка представляє лише думку своїх активістів, а не всієї професії.
Функції: Реальна робота vs Конференції
Якщо проаналізувати відповіді на запити, стає зрозуміло, чим насправді займаються ці структури.
НААУ виконує критичні для держави функції:
- Допуск до професії: Саме НААУ через регіональні органи адмініструє іспити та видачу свідоцтв. Без цього процесу адвокатура як інститут просто зупиниться.
- Захист прав: Стаття 45 КПК чітко визначає роль НААУ в забезпеченні гарантій адвокатської діяльності.
- Обов’язкове підвищення кваліфікації: Це жорсткий стандарт, який гарантує якість юридичної допомоги для громадян.
- Участь у конкурсних комісіях для відбору судів.
- Участь у формуванні Вищої ради правосуддя.
Тим часом АПУ у своїй відповіді робить акцент на “освітніх програмах”, “кар’єрних платформах” та “нетворкінгу”. Це чудові сервіси для приватного розвитку, але вони не мають жодного стосунку до процесуального статусу адвоката чи функціонування судової влади. По суті, АПУ — це майданчик для спілкування та навчання, такий собі “хаб”, але аж ніяк не орган, що впливає на архітектуру правосуддя.
Питання фінансів та незалежності
Цікавим є і фінансовий аспект. НААУ фінансується самими адвокатами через встановлені законом внески (на рівні прожиткового мінімуму), що забезпечує незалежність інституту від зовнішніх донорів.
АПУ ж, крім внесків (від 1000 до 1500 грн), відкрито зазначає у звітах про співпрацю з генеральними партнерами (великими юрфірмами). До того ж сама АПУ неодноразово заявляла, що тісно інтегрована в грантові проєкти, такі як “Pravo-Justice”. А це своєю чергою створює небезпечний прецедент: громадська організація за гроші іноземних платників податків намагається диктувати, якою має бути судова реформа в Україні, не маючи на те жодного мандату від самих українських юристів.
Чи можна поставити під сумнів об’єктивність “голосу” організації, який часто може залежати від порядку денного тих, хто фінансує ці конференції та фуршети? Питання відкрите.
Саме тут і криється головна колізія. АПУ, не маючи реальних важелів впливу всередині професії, активно використовує зовнішні майданчики. І часто виглядає як “паралельна реальність”: у реальних судах та адвокатських кабінетах діють правила НААУ, а на заходах за підтримки міжнародних грантів АПУ створює видимість того, що саме вона є “рушієм змін”.
Окрім того, що це несправедливо по відношенню до НААУ, це ще створює видимість законності, коли приватна група осіб, фінансована донорами, намагається перебрати на себе роль регулятора. Але закон невблаганний: громадська організація — це лише право на збори та дискусії, а не право на управління державними інституціями.
Коментар експерта: Чи має ГО право на “владу”?
Ми звернулися за роз’ясненням до експертів у галузі конституційного та адміністративного права, щоб зрозуміти: чи може громадська організація (якою є АПУ) взагалі диктувати правила гри в адвокатурі?
“Згідно з українським законодавством, існує чітка межа між правом на свободу об’єднань та державними функціями, — пояснює Наталія Павловська, доктор юридичних наук. — Громадська організація, відповідно до Закону “Про громадські об’єднання”, має право висловлювати думку, проводити моніторинг чи надавати рекомендації. Однак вона не має жодних владних або регуляторних повноважень щодо професії”.
У випадку з адвокатурою, каже експерт, єдиним суб’єктом, якому держава делегувала право управляти професією, є Національна асоціація адвокатів України (НААУ). Жодна інша структура — чи то АПУ, чи будь-яка інша ГО — не може здійснювати допуск до професії, вести реєстри чи встановлювати правила етики.
Намагання будь-якої громадської організації видавати свою позицію за “офіційну думку адвокатури” є юридично нікчемним і може розцінюватися як маніпуляція суспільною думкою”, переконаний юрист.
Висновок
Порівнювати НААУ та АПУ — це як порівнювати Міністерство освіти з приватними курсами англійської мови. Обидва корисні, але функції у них непорівнянні.
НААУ — це каркас української адвокатури, без якого захист прав людини в судах стане неможливим. АПУ — це яскрава вивіска, клуб для вузького кола осіб, який може бути цікавим доповненням, але ніколи не стане фундаментом. Читачеві важливо розуміти: коли хтось говорить від імені “всіх адвокатів”, варто дивитися не на гучність заяв, а на номер у законі та кількість людей за спиною. У НААУ — це закон і 72 тисячі професіоналів. У АПУ — лише статут громадської організації та 5 тисяч однодумців.
Втім, у демократичному суспільстві важливі обидві структури. Проте критично важливо не плутати “гурток за інтересами” з фундаментом правосуддя. Адже коли вам потрібен захист у суді, ви йдете до адвоката з реєстру НААУ, а не до члена закритого клубу, як би красиво він не називався.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.