Розділ ХХ Особливої частини КК України «Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» є останнім у цьому Кодексі не тому, що він охороняє найменш важливі суспільні відносини, а тому, що у цих відносинах є яскраво виражена специфіка, що стосується виключної суспільної небезпечності цих кримінальних правопорушень.
Складовими кримінально-правової охорони в цьому випадку є не тільки мир, безпека людства та міжнародний правопорядок, а й основи національної безпеки, громадська безпека, життя, здоров’я і гідність людини, відносини власності та інші об’єкти, про охорону яких ідеться в інших розділах КК України.
Про це розповів секретар Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Герман Анісімов.
Що стосується договірного міжнародного гуманітарного права, то варто наголосити на необхідності застосування Женевських конвенцій та Додаткових протоколів до них, Гаазьких конвенцій.
Так, у ст. 50 Женевської конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12 серпня 1949 року визначаються істотні порушення міжнародного гуманітарного права, які кваліфікуються як воєнні злочини. Також у ст. 147 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року йдеться про серйозні порушення конвенційних норм. У статтях 11, 85 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, який стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, від 8 червня 1977 року (Протокол І) і в ст. 130 Женевської конвенції про поводження із військовополоненими від 12 серпня 1949 року також визначаються істотні порушення міжнародного гуманітарного права, до яких потрібно звертатися, обґрунтовуючи те чи інше протиправне діяння, з огляду на невідповідність приписам зазначених міжнародних договорів.
«Прокурор в обвинувальному акті та суд у вироку мають розкривати зміст вчиненого діяння, посилаючись на відповідні норми звичаєвого міжнародного гуманітарного права та формалізовані правила договірного міжнародного гуманітарного права з огляду на положення тієї чи іншої конвенції», – сказав доповідач.
За його словами, часто постає питання про співвідношення звичаєвого та договірного міжнародного гуманітарного права з положеннями Римського статуту Міжнародного кримінального суду, про можливість застосування положень Римського статуту МКС щодо тлумачення та визначення ознак воєнних злочинів.
Герман Анісімов нагадав, що Україна не є стороною, яка підписала та ратифікувала Римський статут МКС. Водночас юрисдикція МКС поширюється на територію України згідно із заявами Верховної Ради України до МКС. Українські судді мають враховувати положення Римського статуту, які є віддзеркаленням міжнародного гуманітарного права, Елементи злочинів, які викладені у формалізованому додатку до Римського статуту МКС, напрацьовану практику МКС, що визначає відповідні критерії, за якими те чи інше кримінальне правопорушення кваліфікується як воєнний злочин.