Обставини справи
У цій справі було порушено питання імунітету Святого Престолу від юрисдикції
національних судів. Зокрема, воно стосувалося позову про компенсацію, поданого 24 заявниками проти Святого Престолу й низки лідерів Католицької церкви Бельгії та католицьких асоціацій. У позові стверджувалося про заподіяння шкоди в результаті структурно недосконалого підходу держави до проблеми сексуального насильства в Церкві. Оскільки бельгійські суди дійшли висновку, що вони не мали юрисдикції щодо Святого Престолу, заявники стверджували, що їх було позбавлено доступу до суду і посилалися на пункт 1 статті 6 Конвенції.
В липні 2011 року заявники подали колективний позов до суду першої інстанції,
вказуючи на структурно недосконалий підхід, який застосовувала Церква під час
вирішення відомої проблеми сексуального насильства в її межах. Позов було
пред’явлено до Святого Престолу, а також до архієпископа Католицької церкви
Бельгії і його двох попередників, декількох єпископів та двох асоціацій релігійних
орденів.
Обґрунтовуючи свій позов статтями 1382 та 1384 Цивільного кодексу, заявники
насамперед вказували, що відповідачі мають нести солідарну та індивідуальну
відповідальність за завдану їм шкоду внаслідок імовірних сексуальних зловживань католицькими священниками чи членами релігійних орденів. Вони також зазначали, що відповідачі мали солідарно та індивідуально сплатити кожному з них 10 000 євро у зв’язку з політикою мовчання Католицької церкви з питання сексуальних зловживань.
У жовтні 2013 року суд першої інстанції відхилив юрисдикцію щодо Святого Престолу.
В лютому 2016 року апеляційний суд підтримав це рішення. Суд, зокрема,
установив, що він не мав достатньої юрисдикційної основи для ухвалення рішення за позовом заявників у зв’язку з імунітетом Святого Престолу від судового розгляду. Він також указав, що визнання Бельгією Святого Престолу як іноземного суверена з тими ж правами та обов’язками було остаточно встановлено. Таке визнання є результатом низки спільно узгоджених елементів міжнародного звичаєвого права, головним із яких є укладення договорів і дипломатичне представництво. Тому Святий Престол користувався дипломатичним імунітетом і всіма привілеями держави за міжнародним правом, зокрема юрисдикційним імунітетом. Апеляційний суд також відзначив, що цей спір не стосувався жодного з винятків принципу державного імунітету від юрисдикції.
У серпні 2016 року юрист Касаційного суду негативно оцінив шанси на успіх
можливої скарги до Касаційного суду.
Надалі всі заявники, за винятком чотирьох, які не подали заяви, домоглися
компенсації через арбітражний центр скарг на сексуальні зловживання, створений при Католицькій церкві.
Посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції, заявники скаржилися, що застосування до Святого Престолу принципу державного імунітету від юрисдикції не дозволило їм пред’явити до нього свої вимоги.
Оцінка Суду
Ця справа є першою, яка стосувалась імунітету Святого Престолу.
Як відзначив ЄСПЛ, Апеляційний суд з’ясував, що Святий Престол визнаний на міжнародному рівні як такий, що має загальні атрибути іноземного суверена
з тими самими правами та обов’язками, що й держава. Зокрема, Апеляційний суд підкреслив, що Святий Престол є учасником деяких великих міжнародних угод, які він уклав з іншими суверенними утвореннями, і що він підтримував дипломатичні стосунки зі 185 державами по всьому світу. Що стосується Бельгії, то дипломатичні стосунки зі Святим Престолом були встановлені ще в 1832 році і Бельгія визнала його державою.
ЄСПЛ не вбачив нічого свавільного чи необґрунтованого в детальному
мотивуванні Апеляційного суду, в результаті якого він дійшов такого висновку. ЄСПЛ вказав, що він сам раніше характеризував угоди між Святим Престолом та іншими державами як міжнародні договори2. Тому може бути визнано, що Святий Престол має характеристики, подібні до тих, що має держава. Тому Апеляційний суд керувався тим, що виходячи із цих характеристик, Святий Престол мав суверенну владу з тими самими правами та обов’язками, що й держава.
ЄСПЛ зазначив, що він також погодився з тим, що надання державного імунітету в цивільному провадженні переслідувало легітимну мету дотримання норм
міжнародного права в інтересах ввічливості та гарних стосунків між державами
шляхом забезпечення поваги до суверенітету іншої держави.
Щодо пропорційності обмеження права заявників на доступ до суду ЄСПЛ
установив, що підхід Апеляційного суду відповідав міжнародній практиці з таких
питань. ЄСПЛ не відзначив нічого свавільного чи необґрунтованого в тлумаченні
Апеляційним судом застосовних правових принципів або у способі, в який вони були застосовані до обставин справи, беручи до уваги основу позову заявників.
ЄСПЛ також підкреслив, що питання того, чи могла ця справа підпадати під один
з винятків застосування юрисдикційного імунітету держав, також обговорювалося в Апеляційному суді. Виняток, на який посилалися заявники, застосовувався до «позову про відшкодування майнової шкоди у випадку смерті або тілесних ушкоджень особи або в разі завдання шкоди чи втрати майна». Апеляційний суд відхилив такий виняток, зокрема, з таких підстав: неправомірні дії, в яких звинувачувалися бельгійські єпископи, не можуть стосуватися Святого Престолу, оскільки щодо єпископів Папа не є головним; проступок, який безпосередньо стосується Святого Престолу, був вчинений не на території Бельгії, а в місті Римі; ані Папа, ані Святий Престол не перебували на території Бельгії на час вчинення проступків, інкримінованих лідерам Церкви в Бельгії. ЄСПЛ не мав заміняти оцінку національних судів власною, оскільки їхня оцінка із цієї точки зору не була свавільною чи явно необґрунтованою.
ЄСПЛ також відзначив, що порушене заявниками провадження в суді першої
інстанції стосувалося не лише Святого Престолу, а й інших посадових осіб
Католицької церкви Бельгії, яких ідентифікували заявники. Проте позов заявників щодо цього було відхилено у зв’язку з недотриманням ними процесуальних норм, закріплених у Кодексі судочинства та матеріально-правових норм, стосовно цивільної відповідальності у зв’язку з викликом інших відповідачів до суду.
Тому причина, з якої позов заявників був повністю безрезультатним, полягала в тому, що під час провадження їм не вдалося виправити процесуальні помилки для того, щоб уточнити та індивідуалізувати факти, наведені на підтримку своїх вимог.
Як наслідок, ЄСПЛ установив, що припинення провадження бельгійськими судами з огляду на юрисдикційну відмову розглянути деліктну справу, ініційовану заявниками проти Святого Престолу, не було відступом від загальновизнаних принципів міжнародного права з питань державного імунітету, а отже обмеження права на доступ до суду не може вважатися непропорційним переслідуваній легітимній меті. Тому пункт 1 статті 6 Конвенції не було порушено.
Висновок
Відсутність порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 12 жовтня 2021 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.