Обставини справи
Заявники, які були трансгендерами, звернулися до органів влади з проханням внести зміни до документів, що посвідчують особу стосовно статі, імен та особистого цифрового коду. Їхні прохання були відхилені адміністративними органами та судами з підстави того, що особи, які звертаються з такими проханнями, мають надати докази проведення хірургічної операції зі зміни статі.Оцінка Суду
(а) Застосовність
Право на повагу до приватного і сімейного життя включає в себе і гендерну ідентифікацію як один з аспектів особистості. Це застосовується до всіх осіб, зокрема трансгендерів, ким були заявники в цій справі, незалежно від того,чи бажають вони пройти процедуру зміни статі, схвалену владою. Тому стаття 8 Конвенції була застосовною в цій справі до аспекту «приватного життя» щодо клопотань заявників до національних судів із проханням внести зміни до записів в актах цивільного стану у зв’язку зі зміною статі.
(b) По суті
Ключове питання, яке варто було з’ясувати,полягало в тому, чи дозволяли чинні нормативні положення та прийняті щодо заявників рішення встановити Суду, що держава виконала своє позитивне зобов’язання поважати їхнє право на повагу до приватного життя.
і.Наявність відповідних правових норм для визнання зміни статі
У румунському законодавстві не було передбачено конкретної процедури з розгляду клопотань про юридичне визнання зміни статі, як це передбачено в Італії. Водночас відповідно до чинного законодавства трансгендери мали змогу домогтися визнання судом їхньої зміни статі та внесення змін до відповідних записів в актах цивільного стану. Тому наявна законодавча база в Румунії дозволяла особам порушити провадження для розгляду по суті їхніх прохань про зміну статі.
Проте національні суди зіштовхнулися з труднощами у вирішенні таких чутливих питань, які постійно розвивались. Приклади рішень свідчать про певну невизначеність щодо процедури визнання зміни статі, який суд мав юрисдикцію для розгляду таких справ і проти якого відповідача варто подавати позов. Більше того, що стосується умов, які мають бути дотримані для юридичного визнання зміни статі та відповідно внесення змін до актів цивільного стану, то в усталеній практиці були певні розбіжності, принаймні на час подачі заявниками своїх позовів до суду, щодо першочергової вимоги проходження хірургічної операції зі зміни статі. Тому схоже, що деякі суди дотримувалися думки, що законодавство за будь-яких обставин вимагає попереднього рішення, яке б дозволяло проведення операції зі зміни статі, у той час як інші суди вважали інакше.
Тому румунське законодавство зі зміни статі не було чітким та передбачуваним.
іі. Вимога проведення хірургічної операції зі зміни статі для внесення змін до актів цивільного стану
Національні суди вирішили, що заявники були трансгендерами на основі конкретної інформації про їхній психологічний стан, стан здоров’я та життя в суспільстві. Зокрема,ними було підкреслено, що заявники проходили гормональну терапію та операцію з видалення молочних залоз до чи під час провадження. Утім суди відмовили у визнанні зміни заявниками статі чи наданні дозволу змінити інформацію про стать та в цілому в актах цивільного стану, оскільки заявники не змінювали стать хірургічно. Суди взяли до уваги те, що принцип самовизначення не був достатнім для задоволення прохань про зміну статі.
Заявники не бажали проходити операцію зі зміни статі до отримання юридичного визнання зміни ними статі й лише із цією метою та по суті посилалися на своє право на самовизначення. Ситуація заявників у цій справі відрізнялася від заявників у нещодавніх справах S.V. v. Italyі Y.T. v. Bulgaria, які бажали пройти таку операцію для того, щоб,на їхню думку,завершити процедуру зі зміни статі. З іншого боку, ситуація заявників була схожою із заявниками у справі A.P., Garçon and Nicot v. France, у якій визнання зміни статі обумовлювалось операцією стерилізації чи лікування, яке заявники не бажали проходити. У тій справі Суд виходив із того, що така вимога випливала з позитивного зобов’язання Франції.
На відміну від заявників в останній вказаній справі, заявники в цій справі не приділяли окремої уваги наслідку стерилізації необхідної операції, при цьому визнаючи, що операція може призвести до такого наслідку. Проте, як операція стерилізації чи лікування, операція зміни статі, яка вимагалася румунськими судами у справі заявників, які не бажали її здійснювати, явно вплинула на їхню фізичну недоторканість. У справі проти Франції Суд вирішив, що будь-яка двозначність навколо процедур юридичного визнання статі була проблематичною вразі, якщо фізична недоторканість особи підпадає під загрозу за статтею 8 Конвенції.
Щодо цього існувала різна усталена практика стосовно вимоги попереднього проведення операції зі зміни статі, принаймні на час подачі заявниками своїх позовів. Окрім того, національним законодавством не було передбачено жодної вимоги проведення такої операції для юридичного визнання статі, хоча ця вимога згадувалася заявниками як підстава відмови в задоволенні їхніх прохань.
Крім цього, під час порушеного заявниками провадження суди жодним чином не обґрунтовували своїх доводів щодо конкретного характеру загального інтересу, що має перевагу над юридичним визнанням зміни статі. Крім цього, суди не проводили в рамках наявних у них можливостей оцінки, якою б обмеженою вона не була, роботу з урівноваження цього інтересу та права заявників на юридичне визнання їхньої гендерної ідентичності. Тому Суд не зміг установити підстав загального інтересу, які призвели до відмови у зміні інформації в актах цивільного стану заявників, щоб узгодити їх із гендерною ідентичністю заявників. Наведені Урядом причини виправдовували лише необхідність ухвалення судового рішення, і відповідно судового характеру процедури, а не обґрунтування вимоги проводити операцію зі зміни статі. Тому ці підстави не можуть слугувати виправданням бездіяльності національних судів.
ЄСПЛ розцінив це як доказ суворого підходу до визнання гендерної ідентичності заявників, у результаті чого вони впродовж необґрунтованого та тривалого періоду перебували в стані стресу, що могло викликати почуття вразливості, приниження та тривоги. Як й у справі A.P., Garçon and Nicot, національні суди поставили заявників, які не бажали проходити операцію зі зміни статі перед дилемою: або їм довелося б пройти операцію всупереч їхньому здоровому глузду й тим самим відмовитися від свого права на повагу до фізичної недоторканності, яке входить до сфери дії як права на повагу до приватного життя, такі статті 3 Конвенції, або вони мали відмовитися від визнання своєї гендерної ідентичності, яка так само входить до сфери права на повагу до приватного життя. На думку Суду, це порушило справедливий баланс, якого мають дотримуватись Договірні держави, між вимогами загального інтересу та інтересами конкретної особи.
Окрім цього, все менше держав-членів Ради Європи вимагають проведення операції зі зміни статі як попередньої умови для юридичного визнання гендерної ідентичності. До 2020 року жодна із 26 держав-членів більше не вимагали дотримання цієї умови.
Тому відмова національних органів влади юридично визнати гендерну зміну заявників за відсутності проведеної операції зі зміни статі становила невиправдане втручання у їхнє право на повагу до приватного життя.
Висновок
Порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 19 січня 2021 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.