У Вищій школі адвокатури НААУ відбувся захід з підвищення кваліфікації адвокатів на тему: “Employer’s strict liability under UK law: в яких випадках роботодавець відповідає за дії працівника?”. Доповідач окреслила, що відповідну тему можливо умовно поділити на відповідальність роботодавця за шкоду завдану працівником, відповідальність замовника за дії підрядника та особливості відповідальності у квазі-трудових відносинах.
Спершу учасники ознайомились з англомовною термінологією, де увага була зосереджена на тому, що strict liability – відповідальність без вини, а vicarious liability – доктрина, яка використовується для покладання суворої відповідальності на особу за дії іншої особи, яка вчинила делікт. У контексті трудового права vicarious liability – це відповідальність роботодавця за правопорушення, вчинені працівником під час виконання ним трудових обов’язків щодо іншої особи або іншого працівника.
Існування доктрини обумовлюється двома прагматичними причинами: по-перше, роботодавець більш здатний понести фінансові збитки ніж працівник з огляду на те, що має більші фінансові ресурси та часто має укладений договір страхування своєї відповідальності, та, по-друге, якщо компанія отримує прибутки від роботи свого працівника, то вона й відшкодовує збитки.
В Україні відповідальність за дії працівника та підрядника окреслено у частинах 1 та 2 статті 1172 ЦК України. З огляду на побудову частини 1 статті 1172 ЦК України ми розуміємо, що для покладення відповідальності на роботодавця потрібно встановити три факти, а саме: 1) була завдана шкода, 2) шкода завдана працівником, та 3) шкода завдана під час виконання працівником трудових обов’язків. Як приклади наведено наступні постанови Верховного Суду:
- від 21 серпня 2020 року у справі № 905/1391/19, де вказано, що виконання працівником своїх трудових обов’язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором, посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов’язків працівника.
- від 9 січня 2019 року у справі № 654/4218/15-ц, де зазначено, щозавдання працівником майнової шкоди внаслідок самовільного використання в особистих цілях автомобіля, що був закріплений за ним, не є шкодою, яка спричинена в ході виконання трудових обов’язків.
- від 29 січня 2020 року у справі № 213/2186/16-ц, в ході якої було застосовано ч. 2 ст. 1172 ЦК України щодо відповідальності замовника за дії свого підрядника.
У Великобританії аби зрозуміти чи настане відповідальність роботодавця за дії працівника, слід також встановити, що 1) було вчинено делікт, 2) вчинено такий делікт працівником, та 3) вчинено під час виконання трудових обов’язків.
При визначенні факту чи було вчинено делікт застосується загальний тест з tort law, який передбачає, що відповідальність настає лише в тому випадку, якщо наявні всі елементи делікту: 1) працівник є носієм обов’язку обережності, 2) працівник порушив такий обов’язок з обережності, 3) це порушення спричинило шкоду.
Поняття обов’язку з обережності (duty of care) було сформоване у справі Donoghue v Stevenson (1932), згідно якого це юридичне зобов’язання, яке вимагає дотримання стандарту розумної обережності, щоб уникнути дій, які передбачувано можуть завдати шкоди іншим.
При з’ясуванні чи вчинено делікт працівником, Іриною Шапошніковою було зазначено, що у разі оспорювання факту наявності трудових відносин, суд має право визначити статус особи як працівника чи підрядника. При цьому, суди враховуючи наступні фактори: персональне виконання роботи, контроль над особою, право власності на знаряддя роботи, хто несе ризик втрат та отримує прибуток, а також умови конкретних договорів між сторонами.
Для з’ясування того чи було вчинено делікт під час виконання трудових обов’язків застосовується правило, яке було сформоване у справі Gravil v Carroll (2008). Зокрема, відповідальність буде нести роботодавець, якщо делікт настільки тісно пов’язаний із завданням, для виконання якого було найнято працівника, що це було б справедливим притягнути до відповідальності саме роботодавця.
Спікер також навела приклади інших судових прецедентів, а саме:
- Century Insurance Co Ltd v Northern Ireland Road Transport Board (1942), за обставинами якого роботодавець поніс відповідальність за шкоду, яка була завдана водієм бензовозу, коли останній кинув запалений сірник в зоні бензозаправки, чим спричинив займання.
- Conway v George Wimpey&Co ltd (1951), де роботодавець не поніс відповідальність за дії водія, якому було заборонено підвозити інших осіб, та який порушив такі вказівки роботодавця, чим завдав шкоду здоров’ю пасажиру.
- Rode v Plenty (1976), де суд визнав роботодавця відповідальним, оскільки незважаючи на заборону залучати інших осіб до розвезення молока, дія була вчинена з метою ведення бізнесу роботодавця, а тому в рамках роботи.
- Holliday v National Telephone Company (1899), в межах якого судом було зазначено, що обов’язок компанії, яка доручає виконання таких робіт, забезпечити, що вони виконуються підрядником належним чином, щоб не завдати шкоди людям, які проїжджають повз шосе, де проводились роботи.
Наостанок адвокат згадала про квазі-трудові відносини та відповідальність роботодавця за дії осіб, які не є ні працівниками, ні підрядниками. Так, у справі Cox v Ministry of Justice (2016) один із ув’язнених, який працював на кухні в’язниці, випадково впустив на спину позивача мішок рису, поранивши її. Суд дійшов до висновку, що відповідальність нестиме не ув’язнений, а Ministry of Justice, оскільки в’язень, працюючи на кухні, інтегрований в роботу в’язниці, перебуває під контролем тюремного персоналу тощо.
В іншій справі – Trustees of the Barry Congregation of Jehovah’s Witnesses v BXB (2023) суд дійшов протилежного висновку, зазначивши, що організація Свідків Єгови не несе відповідальність за зґвалтування, скоєне їхнім пресвітером. Це пояснено тим, що зґвалтування не було скоєно, коли пресвітер виконував свою квазі-трудову діяльність як пресвітер, а також тому, що основною причиною вчинення правопорушення було те, що пресвітер зловживав своїм становищем як близького друга потерпілої, а не становищем пресвітера.
Аби першим отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.