14 грудня 2020 року Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1до комунального підприємства «Кривбасводоканал» (далі –КП «Кривбасводоканал»), Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди.
Суд встановив, що при виконанні трудових обов’язків загинув батько ОСОБА_1. Його смерть настала внаслідок механічної асфіксії при утопленні в каналізаційних водах у каналізаційному колодязі каналізаційної мережі.
Районний суд позов ОСОБА_1задовольнив частково та стягнув з КП «Кривбасводоканал» на його користь моральну шкоду. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що смерть батька позивача сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві, вина підприємства доведена актом про нещасний випадок, тому саме з підприємства слід стягнути відшкодування моральної шкоди.Апеляційний суд залишив без змін рішення районного суду.Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.Смерть батька позивача, яка стала підставою для звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, мала місце до 01 січня 2004 року, до набрання чинності ЦК України, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення ЦК Української РСР 1963 року.
Стаття 440-1 ЦК Української РСР не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. Неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов’язаний з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для покладення на КП «Кривбасводоканал» обов’язку з відшкодування позивачу як сину загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві працівника відповідача завданої моральної шкоди з підстав, визначених статтею 440-1 ЦК Української РСР.
Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідальність за моральну шкоду, завдану позивачу у зв’язку зі смертю його батька (25 липня 2001 року)в результаті нещасного випадку на виробництві, не могла бути покладена на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на підставі Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі –Закон) з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 21 цього Закону у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку, а таким на підставі статей 13 та14 цього Закону є нещасний випадок на виробництві, що спричинив застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму у процесі виконання ним трудових обов’язків, Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов’язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, страхові виплати.
У переліку грошових сум страхових виплатна відшкодування такої шкоди передбачено виплату грошової суми за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. До грошових сум, які в разі смерті застрахованого працівника підлягають виплаті особам, що перебували на його утриманні, Законом віднесено одноразову допомогу, пенсію у зв’язку з втратою годувальника та відшкодування вартості пов’язаних з похованням ритуальних послуг (підпункти «б», «д» пункту 1; пункт 2 частини першої статті 21 Закону).
Цим Законом на Фонд був покладений обов’язок з відшкодування моральної шкоди самому потерпілому, а не членам сім`ї при його загибелі.
Таким чином, виплата Фондом соціального страхування від нещасних випадків грошових сум на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого у зв’язку з нещасним випадком на виробництві, членам його сім`ї зазначеним Законом не передбачалася і така, за наявності для цього підстав, повинна була виплачуватись роботодавцем, з яким загиблий перебував у трудових відносинах, відповідно до статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР 1963 року.
Постановою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року залишено без змін.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі No 210/2271/19(провадження No 61-19033сво19)можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/93749687