При перекваліфікації судом апеляційної інстанції дій особи на менш тяжкий злочин на підставі фактичних обставин провадження, встановлених судом першої інстанції, відсутність в ухвалі апеляційного суду формулювання нового обвинувачення не є істотним порушенням кримінального процесуального закону.
Непризначення особі покарання, від відбування якого її звільнено у зв’язку із закінченням строків давності, не є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки ч. 5 ст. 74 КК не містить вказівки на обов’язкове призначення покарання, від якого особу має бути звільнено.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд засудив ОСОБА_1 за п. 7 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 15 і пунктами 1, 7 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК.
Апеляційний суд перекваліфікував дії ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 15 і пунктів 1, 7 ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 125 КК, визнавши його винним у вчиненні цього кримінального правопорушення, а від відбування покарання за ч. 2 ст. 125 КК звільнено на підставі ст. 49 КК у зв’язку із закінченням строку давності.
У касаційній скарзі прокурор зазначає, що апеляційний суд, змінюючи правову кваліфікацію дій ОСОБА_1 за епізодом стосовно потерпілого ОСОБА_2 з ч. 1 ст. 15 і пунктів 1, 7 ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 125 КК, повинен був урахувати вимоги п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК та викласти в ухвалі нове обвинувачення, визнане судом доведеним відповідно до нової кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 125 КК. Указує, що апеляційний суд звільнив ОСОБА_1 від відбування покарання за ч. 2 ст. 125 КК на підставі ст. 49 КК у зв’язку із закінченням строку давності, проте не призначив покарання, від якого звільнив ОСОБА_1.
Позиція ККС: залишено без зміни ухвалу апеляційного суду.
Обґрунтування позиції ККС: суд не погоджується з доводами прокурора у касаційній скарзі про те, що апеляційний суд допустив таке порушення вимог
кримінального процесуального закону, яке перешкодило чи могло перешкодити
суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
З матеріалів провадження вбачається, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, який у касаційній скарзі не оспорюється, про
неправильну кваліфікацію судом першої інстанції дій ОСОБА_1 за епізодом
стосовно потерпілого ОСОБА_2 як закінченого замаху на умисне вбивство двох
осіб з хуліганських мотивів.
Апеляційний суд обґрунтував свій висновок тим, що вбивство двох чи більше осіб не охоплювалося умислом ОСОБА_6 до початку вчинення відповідного діяння, а також відсутністю в ОСОБА_6 прямого умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_2, внаслідок чого його дії не можуть бути кваліфіковані як закінчений замах на вбивство.
Таким чином, апеляційний суд проаналізував встановлені судом першої
інстанції фактичні обставини справи та змінив правову кваліфікацію вказаного
злочину, виходячи із його суб’єктивної сторони, при цьому нових обставин, у тому числі щодо місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального
правопорушення не встановлював. Зі змісту ухвали зрозуміло, у вчиненні яких
злочинів та за яких обставин визнано винуватим ОСОБА_6 і чому його дії
перекваліфіковано апеляційним судом.
Статтею 374 КПК визначено вимоги закону щодо змісту вироку, який апеляційний суд не ухвалював. Тому посилання в апеляційній скарзі прокурора на недотримання апеляційним судом вимог ст. 374 КПК є безпідставними.
При цьому апеляційний суд у цілому виконав вимоги ст. 419 КПК щодо змісту ухвали, зазначивши в її мотивувальній частині, крім іншого, мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався, та вказавши, в чому саме полягає необґрунтованість вироку.
За таких обставин Суд вважає за необхідне сформулювати висновок щодо застосування норм права в подібних правовідносинах з урахуванням обставин
цього конкретного кримінального провадження.
Висновок: при перекваліфікації судом апеляційної інстанції дій особи на менш тяжкий злочин, на підставі фактичних обставин провадження, що встановлені судом першої інстанції, відсутність в ухвалі апеляційного суду формулювання нового обвинувачення не є істотним порушенням кримінального процесуального закону.
Щодо доводів про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З матеріалів провадження вбачається, що апеляційний суд, дійшовши висновку про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_6 із ч. 1 ст. 15 і пунктів 1, 7 ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 125 КК, встановив, що на час розгляду провадження судом апеляційної інстанції закінчилися передбачені ч. 1 ст. 49 КК строки давності, а тому обвинувачений підлягає звільненню від покарання за цією статтею відповідно до ч. 5 ст. 74 КК. При цьому покарання, від якого звільняється обвинувачений, суд не призначив.
На думку Суду, враховуючи, що ч. 5 ст. 74 КК не містить вказівки на обов’язкове
призначення покарання, від якого особу має бути звільнено без урахування будь-яких умов, не можна вважати, що апеляційний суд у цьому випадку допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Не призначення ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 125 КК не тягне невиконання мети покарання, оскільки у цьому випадку обвинувачений підлягає звільненню від покарання у зв’язку із закінченням строків давності, тобто без виконання ним будь-яких додаткових умов.
Детальніше з текстом постанови ВС від 02.06.2022 у справі No 363/3952/16-к (провадження No 51-5700км21) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/104667123.