10 червня 2026 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 360/773/14-ц, якою скасувала рішення судів трьох інстанцій і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою стало рішення Європейського суду з прав людини від 4 грудня 2025 року у справі «Космацька проти України» (заява № 9953/16, набуло статусу остаточного 4 березня 2026 року), яким встановлено порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Фабула: як держава відібрала землю у добросовісного покупця
У 2008 році Бородянська районна державна адміністрація Київської області виділила 109 громадянам земельні ділянки по 2 га кожна для ведення особистого селянського господарства. У жовтні 2008 року 14 із цих громадян продали свої ділянки заявниці — Наталії Космацькій, яка за загальну суму близько 436 000 євро придбала консолідовану ділянку площею 28 га.
Ще у 2008 році місцева прокуратура встановила, що окремі первісні одержувачі землі нібито ніколи не зверталися із заявами про приватизацію — ймовірно, треті особи діяли шахрайськи, використавши їхні особи. У 2010 році апеляційний адміністративний суд скасував рішення адміністрації про виділення землі. Самих первісних власників до тих проваджень не залучали.
У 2013-2014 роках прокурор ініціював нові провадження — спочатку щодо первісних одержувачів, потім проти Космацької. Суди трьох інстанцій задовольнили позов прокурора, визнали державні акти недійсними і витребували 28 га на користь держави. Компенсації заявниця не отримала.
Що вирішив ЄСПЛ
П’ята секція Європейського суду з прав людини під головуванням судді Катержини Шімачкової одноголосно констатувала порушення ст. 1 Першого протоколу.
Щодо законності. ЄСПЛ встановив, що національні суди застосували ст. 388 ч. 3 ЦК, яка регулює витребування майна від добросовісного набувача, що отримало його безвідплатно. Натомість Космацька придбала землю за відплатними договорами купівлі-продажу — тобто норма застосована явно некоректно. Підстав для застосування ст. 387 ЦК (незаконне заволодіння) також не було: жоден суд не встановив, що заявниця була причетна до будь-яких зловживань. Крім того, суди не відповіли на аргумент заявниці про те, що жодна з підстав припинення права власності на землю, передбачених ст. 140 Земельного кодексу, до неї не застосовна.
Щодо строків давності: Європейський суд з прав людини зауважив, що підхід судів, які відлічували трирічний строк з 2013 року, а не з 2008-2010 років, коли прокурор вже знав про ситуацію, суперечить принципу правової визначеності. При цьому в паралельному провадженні щодо інших ділянок тієї ж заявниці ВС встановив, що строк мав обчислюватися з 2008 року.
Щодо пропорційності. ЄСПЛ застосував принцип «належного урядування» (good governance): саме держава зобов’язана була забезпечити законність приватизації — і саме держава має нести наслідки власних помилок, а не перекладати їх на добросовісного набувача. Вимога судитися з продавцями, особистість і роль яких залишалася сумнівною, для отримання компенсації — непропорційний тягар. Суд послався на аналогічний висновок у справі «Гладишева проти Росії».
Щодо змін 2025 року: Європейський суд з прав людини відзначив, що Закон № 4292-IX від 12 березня 2025 року, який запровадив механізм обов’язкової компенсації добросовісним набувачам при витребуванні майна державою, фактично підтвердив: саме держава, а не приватна особа, має нести фінансові наслідки у таких ситуаціях. Однак закон не поширюється на справу заявниці — він має зворотну дію лише для проваджень, що перебувають у суді першої інстанції.
Спосіб виконання: ЄСПЛ зобов’язав Україну забезпечити повне відновлення права власності заявниці на витребувану земельну ділянку або надати грошову компенсацію чи право власності на рівнозначне майно.
Що вирішила ВП ВС
Космацька 24 березня 2026 року подала заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 423 ЦПК. Велика Палата Верховного Суду задовольнила заяву частково.
Ключовий висновок: характер порушень, встановлених Європейським судом з прав людини, вимагає нового дослідження фактичних обставин — зокрема, питань законності та пропорційності втручання, добросовісності набуття майна і дотримання строків давності. Ці питання перебувають поза межами повноважень касаційного суду як суду права, а не факту. Велика Палата, діючи в процесуальних межах касаційного провадження (ст. 400, 411 ЦПК), не може встановлювати обставини, яких не встановлювали суди попередніх інстанцій.
Показово: жоден із трьох судів у цій справі взагалі не досліджував питання пропорційності втручання у право власності — що й стало визначальним для висновку ЄСПЛ про порушення.
Усі три судових рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до Бородянського районного суду Київської області.
Настанови для суду першої інстанції
Велика Палата визначила коло питань, які має дослідити суд першої інстанції при новому розгляді.
Перше: правильна правова підстава позову. Суди безпідставно застосували ч. 3 ст. 388 ЦК — норму про безвідплатне набуття. Натомість прокурор у позові посилався на ст. 387 та ч. 1 ст. 388 (п. 1) — витребування від добросовісного набувача, який придбав майно за відплатним договором у особи, що не мала права ним розпоряджатися. Саме ці норми підлягають застосуванню — за умови встановлення відповідних обставин.
Друге: оцінка добросовісності набуття. Чи знала або могла знати заявниця про обставини первісного виділення землі? Суд ВС у паралельному провадженні вже констатував: доказів причетності заявниці до зловживань немає.
Третє: пропорційність та суспільний інтерес. Чи відповідає витребування землі без компенсації вимогам ст. 1 Першого протоколу? Яким є справедливий баланс між публічним інтересом і правами добросовісного набувача?
Четверте: позовна давність. Якщо попередні питання вирішяться на користь позову — суд має встановити, з якого моменту обчислюється трирічний строк: з 2008, 2010 чи 2013 року.
Практичне значення
Справа «Космацька проти України» разом із постановою Великої Палати ВС від 10 червня 2026 року є найважливішим орієнтиром у категорії справ про витребування земель, приватизованих з порушеннями, від добросовісних набувачів.
Три висновки є принциповими для практики.
Перший: ч. 3 ст. 388 ЦК (безвідплатне набуття) не може застосовуватися до майна, придбаного за договором купівлі-продажу — незалежно від того, яким шляхом воно вибуло з державної власності.
Другий: відсутність аналізу пропорційності втручання у право власності є самостійною підставою для констатації порушення ст. 1 Першого протоколу — і, відповідно, для скасування рішення за виключними обставинами.
Третій: ризик помилок державних органів при приватизації несе держава, а не добросовісний набувач. Вимагати від останнього судитися з продавцями задля отримання компенсації — непропорційний тягар у розумінні практики ЄСПЛ.
Закон № 4292-IX від 12 березня 2025 року, що набрав чинності 9 квітня 2025 року, законодавчо закріпив цей підхід для майбутніх проваджень: при подачі реіндикаційного позову держава зобов’язана заздалегідь забезпечити наявність коштів для компенсації добросовісному набувачу. Однак у справах, що вже завершені або перебувають в апеляційних та касаційних інстанціях, захист залишається можливим лише через механізм перегляду за виключними обставинами — що і продемонстрував цей прецедент.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.