Вплив рішення КСУ на повноваження антирейдерської комісії: адвокат Дмитро Навроцький

16.11.2022 року Другий сенат Конституційного суду України прийняв Рішення у справі за конституційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Одестеплокомуненерго» щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (щодо непорушності права власності), справа №3-270/2019 (6302/19).

Дана новина викликала неабиякий резонанс в юридичній спільноті й багато правників зробили висновок про те, що відтепер Колегія не зможе розглядати вже подані скарги й такий інструмент швидкого реагування як Колегія тепер працювати не буде.

Слід зазначити, що з моменту створення та отримання Комісією (Колегією) при Мінюсті повноважень на перевірку реєстраційних дій та їх подальше скасування, у разі задоволення скарги, серед юристів викликало багато запитань. Що це мовляв квазісудовий орган, який виконує функції суду.

Останні зміни у роботі Офісу протидії рейдерства, Колегії, порядку розгляду скарг й викладення мотивування у рішеннях та зміни у законодавстві справляють позитивне враження. Ті функції та механізми, які є у Колегії, зокрема під час розгляду скарги по суті, доступ до реєстрів та онлайн-доступ до реєстраційних справ у режимі реального часу, дозволяють швидко й оперативно дослідити порядок проведеної реєстраційної дії та оцінити її законність. На розгляд даного питання у суді, з урахуванням нинішньої специфіки розгляду таких справ, піде мінімум 1 рік. І не факт, що суду вдасться достеменно розібратися із поданою інформацією без можливості заглянути у «середину реєстру».

Тому для того, щоб зрозуміти, яке значення дане рішення має, пропоную декілька простих прикладів, які досить часто розглядаються на Колегії:

1. При проведенні державної реєстрації, державний реєстратор (нотаріус) не відсканував усі необхідні документи, або ж відскановані документи нечитабельні. Колегія розглянула скаргу та з урахуванням вимог законодавства та Порядку прийняла рішення про скасування реєстраційної дії. Цей випадок будемо називати помилка реєстратора.

2. При проведенні державної реєстрації права оренди виникла так звана ситуація, як «подвійна реєстрація», в «старому» реєстрі одночасно є записи про оренду до 2013 року та реєстрацію права оренди на таку ж саму земельну ділянку, але вже після 2013 року в «новому реєстрі», й орендарі різні. Колегія розглянула скаргу, та встановила, що реєстратором порушено порядок реєстрації, а саме не перевірено наявність зареєстрованих прав до 2013 року, що порушує права скаржника. Чи є таке втручання у право правомірним?

3. Кредитор, подає реєстратору (нотаріусу) завідомо неправдиві документи, достовірність, яких реєстратор перевірити не може. Перелік документів є достатнім для проведення реєстраційної дії, і для прикладу реєстратор проводить перереєстрацію майна боржника на кредитора згідно умов договору іпотеки. Колегія розглядає скаргу та встановлює, що реєстраційні дії були проведені на підставі недостовірних документів й реєстратор не вчинив усіх необхідних дій, які були передбачені законодавством та порядком реєстрації. Чи є таке втручання у право правомірним?

Відповідь на вказані випадки та на поставлені запитання надав КСУ у своєму Рішенні. Однак, з тексту самого рішення та його мотивувальної частини не зрозумілим залишається одне питання, чи у всіх випадках прийняті Колегією рішення про скасування права є неправомірним втручанням у право особи.

Слід зазначити, що сама скарга, яка була подана до КСУ стосувалася положень законодавства у старій редакції, однак за рахунок тлумачення норм права КСУ встановив, що порушеному у скарзі питанню наразі відповідає норма п.1 ч.7 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Редакція цієї норми наступна: «У разі задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав або підтвердження факту використання ідентифікаторів доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав іншими особами Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають рішення про:

1) скасування рішення державного реєстратора, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України».

Тобто, фактично питання про існування такого органу чи його повноважень щодо розгляду скарг не піднімалося, а лише досліджувалося питання, щодо виконання чи реалізації прийнятого Колегією рішення у формі наказу. Отже, Колегія скарги приймати може, розглядати може, може встановлювати порушення законодавства про реєстрацію, однак виконати таке рішення Колегії буде неможливим, бо повноважень не це немає.

Тепер, щодо мотивування КСУ про неконституційність п.1 ч.7 ст. 37 Закону. В цілому, все виглядає логічним, як з точки зору законодавства, так і з точки зору практики ЄСПЛ та визначеної доктрини правомірності втручання у право власності. Досліджуючи сам текст рішення, хотів би звернути увагу на деякі його витримки:

«4.6. Конституційний Суд України, перевіряючи оспорюваний припис статті 37 Закону на відповідність Конституції України (конституційність), бере до уваги також те, що в ньому немає чіткої та зрозумілої вказівки на юридичні наслідки ухвалення Міністерством юстиції України рішення про скасування рішення про державну реєстрацію права власності в аспекті визначення особи власника майна.

Отже, ухвалення Міністерством юстиції України на підставі оспорюваного припису статті 37 Закону рішення про скасування рішення про державну реєстрацію права власності спричиняє юридичну невизначеність у відносинах власності та обмежує Товариство в розпорядженні майном.

На думку Європейського суду з прав людини, «< … > скасування прав власності, наданих помилково, принцип «добропорядного врядування» може покласти на органи влади зобов’язання діяти негайно, з метою виправлення своєї помилки, а також вимагати виплати адекватної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування попереднім добросовісним володільцям < … >» [рішення у справі Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07), § 45]; «< … > Принцип «добропорядного врядування», як правило, не повинен перешкоджати органам влади виправляти випадков1 помилки, навіть ті, що є результатом їх власної недбалості < … >. Інакше це означало б, серед іншого, санкцію за неналежний розподіл обмежених державних ресурсів, що як таке суперечило б суспільним інтересам < … >. З іншого боку, потреба виправити стару «помилку» не повинна становити втручання, яке є не домірним, у здійснення нового набутого права особи, яка добросовісно покладалася на легітимність дій державного органу» [рішення у справі Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), § 71].

Однак держава, втручаючись у право власності Товариства, має враховувати потребу забезпечення під час такого втручання «справедливого балансу» в захисті зазначеного публічного інтересу та захисті права власності як одного з фундаментальних прав та зобов’язана досягти домірності в застосуванні юридичних засобів, за допомогою яких власника для задоволення певного публічного інтересу або позбавляють, або обмежують у здійсненні належного йому права власності.

Конституційний Суд України також звертає увагу на те, що підставою для скасування рішення державного реєстратора були помилкові дії та рішення самого державного реєстратора, а не помилки або протиправні дії Товариства, а також що оспорюваний припис статті З7 Закону не надає Міністерству юстиції України повноваження ухвалювати рішення, не пов’язане зі скасуванням державної реєстрації права власності Товариства, та (або) рішення щодо виплати Товариству компенсації чи іншого виду належного відшкодування у зв’язку з тим, що втручання в його право власності відбулось унаслідок помилкових дій та рішень державного реєстратора, тобто суб’єкта, який учиняв дії та ухвалював рішення на виконання функцій держави.

4.11. Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України вважає, що оспорюваний припис статті З7 Закону всупереч принципам «відповідальності держави перед людиною» та «добропорядного врядування» не встановлює домірних засобів втручання у право власності у випадках, коли підставою для скасування рішення про державну реєстрацію прав є помилкові рішення та дії державного реєстратора».

Як я вже зазначив, все цілком логічно і зрозуміло, але акцентую увагу на тезі, яка міститься у абз.1 стор. 20 Рішення: «Конституційний Суд України також звертає увагу на те, що підставою для скасування рішення державного реєстратора були помилкові дії та рішення самого державного реєстратора, а не помилки або протиправні дії Товариства, а також що оспорюваний припис статті З7 Закону не надає Міністерству юстиції України повноваження ухвалювати рішення, не пов’язане зі скасуванням державної реєстрації права власності Товариства, та (або) рішення щодо виплати Товариству компенсації чи іншого виду належного відшкодування у зв’язку з тим, що втручання в його право власності відбулось унаслідок помилкових дій та рішень державного реєстратора, тобто суб’єкта, який учиняв дії та ухвалював рішення на виконання функцій держави».

З наведеної тези, виникає питання, яке на мій погляд, мало би бути вирішено по суті, без подвійного тлумачення. Тобто, якщо реєстраційна дія була незаконною, у зв’язку із помилкою реєстратора, то таке втручання Колегії у права є неправомірним. А якщо неправомірні дії заявника призвели до вчинення незаконної реєстрації дії, то у цьому випадку втручання є правомірним?

Відповідь на це риторичне запитання має дати Верховна Рада України, оскільки КСУ ухвалив: по-перше, неконституційні положення п.1 ч.7 ст. 37 Закону втрачають свою чинність через 6 місяців (тобто 16.05.2022 року), а по-друге, Верховній Раді України провести нормативне урегулювання неконституційних положень.

З наведеного можна зробити наступні висновки:

1. Повноваження у Колегії при Мінюсті щодо розгляду скарги на реєстраційні дії, ще залишилися.

2. Повноваження у Колегії при Мінюсті щодо розгляду скарги на реєстраційні дії та їх скасування, ще залишилися, як мінімум до 16.05.2023 року.

3. У повноваженнях Колегії очікуються зміни, які мають бути визначені законодавчо. Можна припустити, що п.1 ч.7 ст. 37 Закону замінять на якусь активну дію не пов’язану із скасуванням реєстраційного запису, а наприклад щодо його виправлення чи внесення нового запису, який буде відповідати дійсним обставинам справи.

4. Це рішення КСУ ставить великий знак питання щодо існування Колегії в подальшому, оскільки скасування незаконних записів у реєстрі, які впливали на права, з урахуванням діючого законодавства та порядку реєстрації замінити буде складно.

З повним текстом рішення КСУ можна ознайомитися за посиланням

Керуючий партнер АО «Сенсум», Адвокат Дмитро Навроцький, Член Комітету НААУ з аграрного, земельного та довкілевого права, Член Центру земельного права ВША