Вища рада правосуддя рішенням від 16 липня 2026 року № 1476/0/15-26 затвердила публічне звернення до Національної асоціації адвокатів України та Ради адвокатів України з вимогою невідкладно провести з’їзд адвокатів для обрання двох членів ВРП за адвокатською квотою — вакантних уже понад чотири роки. Звернення заслуговує на розбір не лише як факт, а й як аргументація, що потребує критичної перевірки — і яку «Адвокат Пост» уже розбирав саме через призму цієї помилки в матеріалі «Хто вимагає з’їзду адвокатів під час війни: або не читав закон, або займається провокаціями».
Масштаб проблеми — реальний
У складі Вищої раді правосуддя вже понад чотири роки немає представників адвокатури, попри пряму вимогу статті 131 Конституції України та статті 5 Закону «Про Вищу раду правосуддя». У серпні 2026 року завершується строк повноважень ще трьох членів ВРП, а в січні 2027 року — одразу восьми, обраних з’їздом суддів у січні 2023 року.
У чому головна вада аргументації ВРП
Вища рада правосуддя обґрунтовує неспроможність посилання адвокатури на воєнний стан, наводячи як контрприклад успішно проведені з’їзд суддів (січень 2023), конференцію прокурорів (лютий 2023) та з’їзди наукової спільноти (2022, 2023). Логіка ВРП: якщо ці суб’єкти змогли провести аналогічні заходи під час воєнного стану, то посилання адвокатури на безпекову ситуацію не витримує критики.
“Після 24 лютого 2022 року інші суб’єкти формування Вищої ради правосуддя неодноразово проводили передбачені законом з’їзди та конференції, під час яких обрали членів Вищої ради правосуддя. Це переконливо підтверджує, що запровадження воєнного стану не перешкоджає реалізації таких процедур та не унеможливлює виконання відповідними суб’єктами своїх законодавчо визначених повноважень”, – йдеться у зверненні.
Це порівняння демонструє нерозуміння тексту й логіки профільного законодавства, яке регулює формування делегатських баз кожної з цих професій, — а якщо це нерозуміння вдаване, то йдеться про свідому маніпуляцію. Стаття 54 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлює триступеневу процедуру скликання з’їзду (загальні збори адвокатів → конференції адвокатів регіонів за статтею 47 → з’їзд), яка не має прямого аналога в процедурах формування суддівського чи прокурорського представництва.
Модель суддівського з’їзду
Делегатів обирають суди — державні установи з чіткою вертикаллю управління, бюджетним фінансуванням, штатним розписом і фіксованим місцем роботи. Суд функціонує або не функціонує як цілість. Суддя, який служить у Збройних силах, не є «суддею, чиє місцеперебування невідоме», — він має юридично визначений статус, і суддівські повноваження щодо нього формально зупиняються чи припиняються. Делегатська база — визначена й верифікована установою, а не окремими фізичними особами.
Модель адвокатського з’їзду: чому яблука – не апельсини
Закон закладає не одноступеневу, а триступеневу конструкцію з кількома незалежними, каскадними вимогами до кворуму — і саме в цьому корінь проблеми, а не в абстрактній «розпорошеності» адвокатів.
Перший рівень — загальні збори адвокатів у районах і містах обласного підпорядкування, на яких адвокати обирають делегатів на конференцію регіону.
Другий рівень — конференція адвокатів регіону (стаття 47 Закону). Квоту представництва, порядок висування та обрання делегатів конференції затверджує Рада адвокатів України, а сама конференція скликається радою адвокатів регіону не рідше одного разу на рік. Ключове: конференція є повноважною, лише якщо в її роботі бере участь більше половини делегатів — це прямий, жорсткий кворум, встановлений законом, а не внутрішнім регламентом, і обійти його неможливо без зміни самого Закону.
Третій рівень — з’їзд адвокатів України (стаття 54 Закону). Частина 2 цієї статті прямо встановлює: до складу з’їзду входять делегати, яких обирають самі конференції адвокатів регіонів шляхом голосування відносною більшістю голосів. Це означає, що з’їзд — не самостійна подія, яку можна «просто скликати», а фінальний щабель піраміди, що фізично не може відбутися, доки не відбулися конференції в регіонах. Причому й сам з’їзд є правомочним, лише якщо в ньому бере участь більше половини обраних делегатів, які представляють більшість конференцій адвокатів регіонів — тобто навіть якщо всі присутні делегати зберуться фізично в одному залі, з’їзд є нелегітимним, якщо конференції не відбулися в більшості регіонів країни, включно з прифронтовими.
Найважливіше: Закон не містить жодного механізму адаптації цієї процедури до умов воєнного стану — немає норм про дистанційну участь делегатів, онлайн-голосування чи зменшення кворуму на випадок неможливості проведення конференції в окремому регіоні. Це прогалина закону, яку неможливо заповнити рішенням самоврядного органу, — усунути її може лише сама Верховна Рада, змінивши текст Закону.
Чому це принципово інакше, ніж у прокурорів. Система прокурорського самоврядування має протилежну природу: прокурори — державні службовці, підпорядковані вертикалі виконавчої влади. Конференція прокурорів — це збори представників державного органу, а не самоврядний інститут незалежної професії. Кількість прокурорів незрівнянно менша, усі вони перебувають у штаті органів прокуратури з чітко визначеним місцем служби — а отже, їхній облік, повідомлення про скликання конференції та організація явки здійснюються в адміністративному порядку через саму систему прокуратури, а не через дворівневу виборчу процедуру, як у адвокатів.
Порівнювати каскадний, дворівневий кворум адвокатської моделі (стаття 47 + стаття 54) з адміністративно організованим зібранням державних службовців — і робити висновок, що «раз прокурори змогли, то й адвокати можуть», — означає або не читати текст статей 47 і 54 Закону про адвокатуру, або свідомо ігнорувати цю різницю заради риторичного тиску.
Член конституційного органу, який готує публічне звернення з такою аргументацією, або не ознайомився з профільним законодавством про адвокатуру та порядком формування конференцій регіонів, або свідомо оминає цю різницю заради риторичного тиску.
Питання інституційної відповідальності, яке ВРП оминає
Окремо варто наголосити на аспекті, який лежить поза суто юридичною площиною, але має значення для оцінки самого звернення: хто нестиме відповідальність, якщо з’їзд буде оголошено, а делегат з прифронтового регіону постраждає під час переїзду до місця проведення? Відсутність прямої законодавчої заборони на проведення з’їзду сама по собі не означає, що керівник, який утримується від його скликання через безпекові ризики для сотень людей з усієї країни, чинить протиправно. Він чинить обачно — навіть якщо не може послатися на конкретну статтю закону, яка б прямо забороняла зібрання.
“Єдиною причиною, на яку наразі посилаються органи адвокатського самоврядування, пояснюючи непроведення з’їзду адвокатів України, є запровадження воєнного стану та пов’язана з ним безпекова ситуація. Водночас інших правових чи організаційних перешкод для проведення з’їзду не наводять. Зазначена позиція не є достатньо обґрунтованою”, – йдеться у зверненні.
Пряма законодавча заборона, яку ВРП обходить мовчанням. Частина 5 статті 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» прямо забороняє на період дії воєнного стану проведення виборів, референдумів, страйків, масових зібрань та акцій. Конференція адвокатів регіону — це саме таке масове зібрання: збори десятків чи сотень делегатів в одному приміщенні в конкретному місті. ВРП у своєму зверненні жодним словом не пояснює, як проведення такого зібрання узгоджується з цією прямою нормою закону, а не лише з абстрактними міркуваннями про «наявність чи відсутність організаційних перешкод».
Це не гіпотетичний ризик — це щоденна реальність окремих регіонів просто зараз. Сумська область, один із регіонів, де за законом мала б відбутися конференція адвокатів для обрання делегатів на з’їзд, упродовж усього липня 2026 року систематично зазнає ударів керованими авіабомбами: 3 липня — шість КАБів по центру міста, четверо загиблих, включно з п’ятирічною дитиною, 38 поранених; 11 липня — ще один удар трьома КАБами по Зарічному району, четверо загиблих, зокрема 13-річна дівчинка; 15 липня — ще шість КАБів по громаді, троє загиблих, 17 постраждалих. Керівництво Сумської ОВА було змушене запровадити окрему, додаткову систему екстреного оповіщення саме про загрозу ударів КАБами — окремо від звичайної повітряної тривоги, оскільки час підльоту авіабомби до міста настільки короткий, що стандартного сигналу тривоги недостатньо для порятунку.
Пряме запитання до авторів звернення ВРП: якщо конференцію адвокатів Сумської області буде скликано відповідно до вимоги ВРП, і під час її проведення чи проїзду делегатів у місті станеться черговий удар КАБом — хто персонально з членів Вищої ради правосуддя, що підписали це звернення, візьме на себе відповідальність за життя й здоров’я адвокатів, зібраних в одному приміщенні за прямою вимогою цього конституційного органу? Закон не дає відповіді на це запитання, оскільки взагалі не передбачає механізму зменшення кворуму, дистанційної участі чи перенесення конференції в разі активних бойових дій у конкретному регіоні, — а це означає, що вимога ВРП по суті означає одне з двох: або зібрати людей у Сумах, Харкові, Херсоні чи Запоріжжі буквально під загрозою КАБів заради формального дотримання букви статті 47 Закону, або визнати, що в нинішніх умовах ця вимога є нездійсненною незалежно від бажання самої адвокатури її виконати.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.