10 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової
палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області про скасування державного акта про право власності на землю та визнання недійсним договору купівлі-продажу.
У серпні 2014 році ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області про
скасування державного акта про право власності на землю та визнання недійсним договору купівлі-продажу.
У березні 2021 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову шляхом
накладення арешту на земельну ділянку, мотивуючи це тим, що під час державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_3 неодноразово здійснювала маніпуляції з земельними ділянками з метою переміщення меж її земельної ділянки. З метою створення перешкод та унеможливлення відновлення порушених прав позивача відповідач може відчужити земельну ділянку та/або будинок, який розташований на ній, третій особі. У разі відчуження земельної ділянки ОСОБА_3 новий власник майна вважатиметься добросовісним набувачем, що значно ускладнить можливість позивача захистити свої права у такому провадженні, оскільки при виникненні зазначених обставин фактично відбудеться зміна власника майна.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, заяву
задовольнив, наклав арешт на земельну ділянку, що належить на праві власності
ОСОБА_3.
Верховний Суд судові рішення скасував, відмовив у задоволенні заяви з огляду на таке.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів,
наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання
чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
У справі, що переглядалася, суди застосували такий захід забезпечення позову, як арешт земельної ділянки. При задоволенні заяви про забезпечення позову суди вважали, що такий захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами і забезпечить їх виконання та ефективне поновлення прав позивача. Вживаючи заходи забезпечення позову, суд вважав обґрунтованими доводи позивача про можливе відчуження відповідачем нерухомого майна, яке може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Суди не звернули уваги на те, що при використанні механізму забезпечення
позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави
застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі;
зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. Позивач заявив вимоги про скасування державного акта про право власності на землю та визнання недійсним договору купівлі-продажу. Рішення суду за наслідками розгляду цих вимог не підлягає примусовому виконанню. Тому захід забезпечення позову у вигляді арешту земельної ділянки не є співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі No 361/6799/14-ц (провадження No 61-16714св21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/101064175