Обставини справи
Донька заявниці (М.) мала вади розумового розвитку. До досягнення М. 18-річного віку заявниця подала заяву про позбавлення М. дієздатності і продовження опіки над нею. Задовольняючи це клопотання, суддя суду першої
інстанції також вирішив позбавити М. права голосувати. Заявниця намагалась
оскаржити це рішення, проте безуспішно.
Оцінка Суду
Стаття 34 Конвенції:
ЄСПЛ відзначив, що клопотання було подане заявницею, яка діяла від імені своєї доньки М. Суд погодився з тим, що за національним законодавством заявниця реалізовувала права своєї доньки – особи з інвалідністю. Судовий процес у кожній судовій інстанції складався саме з внутрішнього провадження,
ініційованого матір’ю з наміром продовжити опіку над своєю донькою: цей процес завершився визнанням її доньки недієздатною та продовженням строку опіки. Тому Суд дійшов висновку, що заявниця мала необхідну правоздатність для подачі цієї заяви. Водночас Суд керувався презумпцією того, що фактичною жертвою імовірного порушення у справі була М.
Стаття 3 Першого протоколу до Конвенції: Позбавлення М. виборчого права
Спірний захід переслідував легітимну мету в тому, щоб лише громадяни, здатні
оцінити наслідки своїх рішень і прийняти усвідомлені та розумні рішення, брали
участь у державних справах. Тому Суд впевнився, що цей захід переслідував
легітимну мету.
У відповідний час іспанська система не передбачала встановлення автоматичної
заборони голосувати особам, які перебували під опікою за аналогічних до доньки заявниці обставин, проте ураховувала фактичні здатності таких осіб для аналізу в ході судового провадження, розпочатого з метою визнання їх недієздатними. Закон передбачав позбавлення права брати участь у голосуванні лише в разі серйозних випадків інвалідності і щодо осіб, які були визнані недієздатними остаточним рішенням суду (рішення завжди підлягає перегляду з урахуванням особистих обставин), особливо вказуючи, що відповідна особа не могла реалізувати своє право голосу.
Хоча у 2018 році це законодавство зазнало змін, аби усунути можливості
обмеження осіб з інвалідністю права голосу та повернути право голосу всім особам із психічними розладами без винятків, хоча це й не означало, що попередня система була несумісною з вимогами статті 3 Першого протоколу до Конвенції.
Суд розглянув питання, чи ретельно національні суди дослідили обґрунтування
обмеження прав М. у світлі принципів Конвенції. М. втратила своє право
голосувати не в результаті автоматичного загального обмеження, а в результаті
конкретного рішення, ухваленого в межах окремого провадження з визнання її недієздатною, порушеного за проханням її батьків (порівняйте, Alajos Kiss v.
Hungary). Її батьки ініціювали це провадження, адже вони були обізнані, що їхня
донька мала серйозні проблеми, внаслідок яких не могла самостійно керувати
своїм життям. В оцінці «готовності голосувати» брали участь чотири різні судові
органи. Суддя суду першої інстанції ретельно, урівноважуючи конкуруючі інтереси й оцінюючи надані в межах провадження докази і звіти, розглянув питання дієздатності доньки заявниці і дійшов висновку про необхідність його продовження і позбавлення її права голосувати, адже вона не мала когнітивних навичок, щоб зрозуміти значення голосу, і легко піддавалася впливу. Це рішення підтримали Регіональний суд, розглянувши в апеляційному порядку, і Верховний суд. Верховний суд, розглянувши скаргу заявниці по суті, установив, що рішення Регіонального суду містило ретельний аналіз справи й було правильно урівноважено відповідні інтереси. Зрештою, Конституційний суд після установлення того, що судові рішення ґрунтувалися на індивідуальній оцінці ситуації доньки заявниці і не демонстрували жодного свавілля, ірраціональності чи явної помилки, відхилив скаргу заявниці amparo.
Тому позбавлення М. права голосувати було пропорційним легітимній меті.
Вільне вираження народом думки
Будь-яке обмеження права голосувати має бути проаналізованим не лише з точки зору зацікавленої особи, а й з точки зору демократичного суспільства в цілому, адже право кожної особи є частиною більш широкої виборчої системи.
Кожна держава сама визначає, яким чином має забезпечуватися «вільне»
вираження народом своєї думки, водночас ухваливши положення, що висловлена думка представляє думку «народу». Тоді як низка держав підкреслюють право всіх людей брати участь у виборах, решта – підкреслюють вимогу вільного та самостійного електорального вибору виборців, тим самим забороняючи особам з певними вадами розумового розвитку брати участь у виборах. Обидві системи охоплюються в межах свободи розсуду держав; у межах другої із систем умови позбавлення права голосу застосовуються лише до осіб, які фактично не можуть зробити вільний та самостійний вибір під час виборів.
З урахуванням підстав для виключення М. з виборчого процесу Суд дійшов
висновку, що оскаржуваний захід не перешкоджав вільному вираженню народом своєї думки.
Висновок
Відсутність порушення статті 3 Першого протоколу до Конвенції (право на вільні
вибори).
Відсутність порушення статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 3 Першого
протоколу до Конвенції (заборона дискримінації) та (право на вільні вибори) та зі статтею 1 Протоколу No 12 до Конвенції (загальна заборона дискримінації).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 11 травня 2021 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.