З моменту постановлення слідчим суддею (судом) ухвали про арешт активів й ухвали про їх передачу в управління Національному агентству з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, виключно останнє є особою, уповноваженою здійснювати права володіння, користування і розпорядження цим майном, зокрема має право на передачу цього майна в управління іншим особам.
Договір управління майном, укладений Національним агентством з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, з особою, визначеною за результатом проведених агентством публічних закупівель управителем майна, не є підставою виникнення в дійсного власника майна обмежень у володінні, користуванні та розпорядженні своїм майном. Наявність у дійсного власника майна таких обмежень є наслідком постановлення слідчим суддею (судом) ухвали про накладення арешту на це майно під час кримінального провадження.
КГС ВС розглянув справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергія – Новий Розділ” (далі – Товариство_1, позивач) до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю “Нафтогаз Тепло” (далі – Товариство_2) про визнання недійсними договорів про управління майном (активами).
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Позивач є власником майнового комплексу теплоелектроцентралі (ТЕЦ), на якій виробляється теплова енергія для мешканців, підприємств, установ та організацій міста.
Згідно із ухвалою слідчого судді накладено арешт на майно, належне позивачу, як на єдиний майновий комплекс, а також передано це майно Національному агентству в управління для реалізації або передачі в управління за договором.
Відповідно до розпорядження КМУ від 06.11.2019 No 1040-р з метою запобігання
недопущення зриву початку опалювального сезону та виникнення надзвичайної
ситуації техногенного характеру КМУ вжито невідкладних заходів стосовно
зміни управителя майновими комплексами теплоелектроцентралі, що забезпечить їх належне функціонування шляхом застосування процедури закупівлі, передбаченої статтею 35 Закону України “Про публічні закупівлі”.
На виконання рішення тендерного комітету відповідача від 12.11.2019, між
Національним агентством (установник) та Товариством_2 (управитель) укладено
договори від 19.11.2019 та від 11.02.2020 про управління майном (активами)
(відносно арештованого майна, яке належить позивачу), відповідно до якого
установник управління передає управителеві, належне позивачу як єдиний майновий комплекс (далі – активи) в управління, а управитель приймає в управління активи та зобов’язується за плату здійснювати від свого імені управління активами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач провів публічну закупівлю за переговорною процедурою без проведення конкурсу; управитель не відповідає
кваліфікаційним критеріям, що свідчить про порушення приписів частини 2 статті 16, абзацу 1 частини 2 статті 21 Закону України “Про публічні закупівлі” та є підставою для визнання договорів управління недійсними в судовому порядку на підставі статей 203, 215 ЦК України.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
КГС ВС не погодився з висновками попередніх інстанцій про те, що укладення
спірних договорів щодо майна, яке належить позивачу на праві власності, порушує охоронюваний законом майновий інтерес позивача як власника цього майна (активів) з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України “Про Національне агентство
України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів” (далі – Закон) Національне агентство є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує
формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку
активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, та/або з управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні.
Відповідно до статті 19 Закону Національне агентство здійснює управління
активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову – лише щодо позову, пред’явленого в інтересах
держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів
мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року.
Зазначені активи приймаються в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника активів, копії яких надсилаються Національному агентству не пізніше наступного робочого дня після їх винесення (надання) з відповідним зверненням прокурора.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 21 цього Закону управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів
або передачі їх в управління.
Активи, зазначені у частині 1 цієї статті 21 Закону прийняті Національним агентством в управління, підлягають оцінці, яка здійснюється визначеними за результатами конкурсу суб’єктами оціночної діяльності, та передачі в управління
визначеним за результатами конкурсу юридичним особам або фізичним особам – підприємцям у порядку, встановленому законодавством про державні (публічні) закупівлі.
Управління активами здійснюється на підставі договору, укладеного відповідно до глави 70 ЦК України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Системний аналіз наведених норм чинного законодавства у їх сукупності з урахуванням спірних правовідносин, що склалися між сторонами цього спору,
свідчить про те, що арешт активів, які є речовими доказами та об’єктами ймовірної конфіскації, а також їх передача в управління Національного агентства на підставі ухвали слідчого судді (суду) є діями, які здійснюються з метою досягнення завдань кримінального провадження.
Саме ухвала про арешт активів є тим самим рішенням органу судової влади, яке тимчасово позбавляє власника відповідних прав.
З моменту арешту активів право власності власника цих активів є тимчасово
обмеженим: власник тимчасово позбавляється прав володіння, розпорядження
та користування майном, не може самостійно визначати долю активів, самостійно ними користуватися, зокрема передавати їх в тимчасове володіння чи користування третім особам.
Ухвала слідчого судді (суду) про передачу активів в управління Національному
агентству є визначеним слідчим суддею (судом) спеціальним порядком зберігання речових доказів, яким забезпечується виконання ухвали про арешт цих активів.
Отже, з моменту постановлення слідчим суддею (судом) ухвали про арешт активів та ухвали про їх передачу в управління Національному агентству, виключно останнє є особою, уповноваженою здійснювати права володіння, користування та розпорядження цим майном, зокрема має визначене Законом, зокрема частиною другою статті 21 Закону, право на передачу цього майна в управління іншим особам. При цьому визначення Національним агентством управителя майна відбувається у порядку, визначеному законодавством про державні (публічні) закупівлі, волевиявлення дійсного власника майна при виборі управителя майна не має значення.
Водночас договір управління майном, укладений Національним агентством з особою, визначеною за результатом проведених агентством публічних закупівель управителем майна, не є підставою виникнення у дійсного власника майна (у спірних правовідносинах – позивача) обмежень у володінні, користуванні та розпорядженні своїм майном. Наявність у дійсного власника майна таких обмежень є наслідком прийняття слідчим суддею (судом) ухвали про накладення арешту на це майно в ході кримінального провадження.
Навіть у разі визнання в судовому порядку спірних договорів (про управління
майном) недійсними право позивача на користування майном не буде поновлене, оскільки сторони за спірним правочином хоча і повернуться у початковий стан, однак законна сила ухвали про арешт залишиться незмінною. Визнання в судовому порядку спірних договорів недійсними не скасовує накладений судом у кримінальному проваджені арешт майна.
З огляду на викладене спірні договори управління майном (активами) в порядку статті 21 Закону не порушують право власності позивача на передане за цими договорами в управління майно, оскільки це право позивача першочергово вже було обмежене в силу накладення арешту на майно.
Ураховуючи викладене, КГС ВС дійшов висновку про відмову у позові з підстав відсутності порушення спірними договорами прав та інтересів позивача.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 31.05.2022 у справі No 910/20577/20 можна ознайомитись за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/104634876.