Обставини справи
У 2013 році за заявою Уповноваженого із захисту даних, Рада із захисту даних
заборонила релігійній громаді-заявнику (Свідкам Єгови) збирати та обробляти
персональні дані через проповіді «від дверей до дверей» без дотримання загальних умов обробки персональних та чутливих даних, визначених Законом про персональні дані (далі – «Закон»), тобто за відсутності однозначної згоди на це суб’єкта даних. Рада вважала, що громада-заявник та її члени, які збирали дані, за змістом Закону вважалися розпорядниками, і зобов’язав громаду-заявника впродовж шести місяців забезпечити, аби жодні персональні дані не збиралися для її цілей без дотримання необхідних вимог для обробки таких даних.
Громада-заявник оскаржила це рішення до суду.
Адміністративний суд частково задовольнив скаргу громади-заявника,
постановивши, що збір і обробка даних під час проповідницької діяльності вимагали прямої та чіткої згоди відповідних осіб, однак відповідно до Закону громада-заявник не могла вважатися «розпорядником». Згодом, за скаргою Уповноваженого, Вищий адміністративний суд звернувся до Суду Європейського Союзу («СЄС») з проханням надати попереднє рішення щодо питання про те, чи слід вважати громаду-заявника «розпорядником» персональних даних, зібраних та оброблюваних її членами під час проповідування «від дверей до дверей» у розумінні Директиви 95/46/ЄС «Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних» («Директива про захист даних»). У своєму рішенні від 10 липня 2018 року (Jehovan todistajat, C-25/17) СЄС вважав, що слід. Далі Вищий адміністративний суд скасував
рішення адміністративного суду в частині скасування рішення Ради, через що останнє набрало законної сили. Обидва національні суди відхилили клопотання громади-заявника про усне слухання.
За статтею 6 Конвенції громада-заявник скаржилася на відсутність усного
судового розгляду її справи. Крім цього громада-заявник скаржилася, що рішення Ради, яке забороняло вести будь-які нотатки членами громади Свідків Єгови для їхнього власного використання під час проповідей «від дверей до дверей» без згоди суб’єкта персональних даних становило порушення її прав за статтями 9 та 10 Конвенції.
Оцінка Суду
Основне питання в цій справі полягало в тому, чи було досягнуто належного
балансу між правом релігійної громади-заявника сповідувати свою релігію
відповідно до статті 9 Конвенції, і правом на приватність суб’єктів персональних
даних, втіленого в національному законодавстві про захист персональних даних та захищеного статтею 8 Конвенції. Для відповіді на нього ЄСПЛ окреслив загальні принципи, що випливають з його усталеної практики за статтею 9 Конвенції з одного боку, та права на приватність (недоторканність приватного життя) за статтею 8 Конвенції в конкретному випадку захисту персональних даних, з іншого.
(i) Наявність втручання; чи було воно передбачено законом та наявність
легітимної мети –
Застосування вимоги про наявність згоди на збір та обробку персональних і чутливих даних під час проповіді «від дверей до дверей» – релігійної діяльності,
спрямованої на виявлення та поширення віросповідання Свідків Єгови, становило втручання у права громади-заявника за статтею 9 Конвенції.
Втручання було передбачено законом, а саме Законом про персональні дані, чинним на час подій, який транспонував Директиву про захист даних.
Вищий адміністративний суд слідував тлумачним вказівкам Суду ЄС щодо
Директиви стосовно основних правових питань, які оскаржувала громада-заявник, забезпечуючи аналогічне тлумачення відповідних положень Закону, і ураховуючи відповідні встановлені факти, застосовував їх. Спосіб тлумачення ним цього Закону не був свавільним або необґрунтованим.
Втручання переслідувало легітимну мету захисту «прав і свобод інших», в цій справі – суб’єктів персональних даних.
(ii) Необхідність у демократичному суспільстві –
Метою Закону є забезпечення захисту права на повагу до приватного життя, зокрема права на приватність суб’єктів даних. Відповідно до Закону вимога про згоду на збір та обробку персональних і чутливих даних бере свій початок з Директиви про захист даних. За відсутності будь-яких доказів і контраргументів громади-заявника Вищий адміністративний суд встановив, що окремі члени Свідків Єгови, принаймні загалом, не вимагали від суб’єктів даних прямої згоди на обробку персональних даних, так само як і громада-заявник не інструктувала їх це робити. Він постановив, що рішення Ради було прийнято не з метою перешкодити релігійним практикам окремих Свідків Єгови, а радше з причин, пов’язаних з обробкою персональних даних. Право на приватність належить також і людям, персональні дані яких обробляються, і вони мають право очікувати дотримання положень стосовно обробки персональних даних. Хоча частина персональних даних, про які йдеться, могла бути отримана з публічних джерел, Вищий адміністративний суд визнав таку можливість для своїх висновків несуттєвою. Відповідно, він розглянув це питання через встановлення
балансу між правами суб’єктів даних на приватність і правом громади-заявника на свободу віросповідання.
ЄСПЛ погодився з Вищим адміністративним судом у тому, що суб’єкти даних мали розумне очікування приватності щодо персональних і чутливих даних, які
збиралися та оброблялися під час проповіді «від дому до дому». Той факт, що деякі персональні дані могли бути загальнодоступними, не зменшує цього очікування і не означає, що такі дані потребують меншого захисту. Цей підхід знайшов підтримку у відповідній судовій практиці Суду ЄС. Вимога про згоду мала розглядатися як належна та необхідна гарантія запобігання будь-якій передачі чи розголошенню особистих і чутливих даних, несумісних з гарантіями статті 8 Конвенції, у контексті проповідей «від дверей до дверей» окремими членами громади Свідків Єгови. ЄСПЛ не міг зрозуміти, як простий запит та отримання згоди суб’єкта даних обмежуватиме свободу віросповідання громади-заявника. Громада-заявник не надала жодних підтверджуючих доказів імовірного «охолоджуючого ефекту» рішення Ради, незважаючи на те, що з моменту прийняття Вищим адміністративним судом рішення пройшов певний період часу. Зрештою Закон без винятку застосовувався до всіх релігійних громад та релігійної діяльності, і жодного штрафу на громаду-заявника не накладалося.
Відповідно, не було вагомих підстав для того, аби ЄСПЛ замінив своєю точкою зору думку національних судів і скасував зроблене ними урівноваження. Причини, на які вони посилалися, були доречними та достатніми, аби показати, що втручання було «необхідним у демократичному суспільстві», а органи влади діяли в межах своєї свободи розсуду, установлюючи справедливий баланс між конкуруючими інтересами.
ЄСПЛ також одноголосно встановив, що порушення пункту 1 статті 6 Конвенції не було, оскільки у справі були виняткові обставини, які виправдовували відмову від усного судового розгляду.
Висновок
Відсутність порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий суд) у зв’язку з відсутністю усного слухання.
Відсутність порушення статті 9 Конвенції (свобода думки, совісті і релігії).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 9 травня 2023 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.