Урожай, зібраний на самовільно зайнятій земельній ділянці, є майном, одержаним внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК, і підлягає конфіскації в дохід держави на підставі п. 6 ч. 9 ст. 100 КПК. Така конфіскація є процесуальним вирішенням долі речових доказів, а не додатковим покаранням у розумінні ст. 59 КК, оскільки майно, одержане внаслідок вчинення кримінального правопорушення, не є власністю засудженого
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій
суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 1 ст. 197-1 КК. Речові докази – 27 220 кг зерна соняшника суди конфіскували в дохід держави.
У касаційній скарзі захисник стверджує, що конфіскація у власність держави соняшника, який фактично належить підзахисному, неправомірна, вирощений урожай не має ознак речового доказу й не підпадає під критерії, визначені в статтях 59, 96-1 КК. Крім того, посилаючись на відшкодування засудженим завданих збитків, твердить, що безоплатне вилучення зерна призвело до призначення подвійного покарання за одне й те саме діяння.
Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.
Обґрунтування позиції ККС
колегія суддів ККС констатувала, що питання про долю речових доказів суд вирішує за правилами ст. 100 КПК, якою передбачено, що гроші, цінності та інше майно, одержані фізичною або юридичною особою внаслідок учинення кримінального правопорушення та/або є доходами від нього, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено, конфіскуються (п. 6 ч. 9 цієї норми).
Окреслених законодавчих положень місцевий суд додержав. Диспозиція ч. 1 ст. 197-1 КК за своїм змістом є бланкетною. Визначення поняття самовільного зайняття земельної ділянки надає ст. 1 Закону № 963-IV: це будь-які дії, котрі свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Як установлено у вироку, злочинні дії обвинуваченого полягали в незаконному використанні для вирощування соняшників земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності. Зібраний на такій ділянці урожай вагою 27 220 кг підтверджує обставини, котрі належать до предмета доказування за ст. 91 КПК. Тож визнання зерна речовим доказом не суперечить положенням ст. 98 КПК, а конфіскація урожаю в дохід держави як майна, одержаного внаслідок учинення злочину, є правомірною, узгоджується з приписами п. 6 ч. 9 ст. 100 вказаного Кодексу.
Твердження в касаційній скарзі про те, що вилучення насіння соняшника призвело до призначення обвинуваченому подвійного покарання також неспроможні.
Вирішення долі речових доказів є процесуальною дією, передбаченою ст. 100 КПК, яку суд повинен учинити при ухваленні вироку, про що зазначається в його резолютивній частині. Водночас згідно зі ст. 59 КК конфіскація майна як додатковий вид покарання полягає в примусовому безоплатному вилученні майна, яке є власністю засудженого. Загальні підстави набуття права власності визначено в ст. 328 ЦК, одержання майна внаслідок учинення кримінального правопорушення до них не належить. Тому такі відносини не охороняються Основним Законом України та Конвенцією, на положення яких посилається скаржник.
Постанова колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 02.04.2026 у справі № 930/2820/24 (провадження № 51-2090км25) https://reyestr.court.gov.ua/Review/135479267
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.