Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, не наділене повноваженнями здійснювати реалізацію майна (активів), на яке накладено арешт у кримінальному провадженні і яке передано агентству в управління як речовий доказ згідно зі статтею 100 КПК України без вказівки про передачу такого доказу саме для реалізації.
У разі порушення відповідних вимог ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки є витребування земельної ділянки у її покупця, а не визнання недійсними електронних торгів, а також укладеного на їх підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки.
5 жовтня 2021 року Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю «Пелучо» на постанову Північного
апеляційного господарського суду від 14 липня 2020 року у справі за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «С.П.Т.» до Національного агентства
України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Товариства з обмеженою відповідальністю
«Пелучо», Державного підприємства «СЕТАМ» про визнання недійсними результатів електронних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування земельної ділянки, і прийняла постанову, в якій зазначила таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
18 березня 2013 року ТОВ «С.П.Т.» набуло право власності на нерухоме майно –
Земельну ділянку, право власності на яку посвідчується Державним актом на право власності.
У ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 1 листопада 2016 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань
за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 191, частиною третьою статті 369, частиною другою статті 364 КК України, з метою збереження, запобігання подальшому перепродажу, зміні території та складу майна ухвалою слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси від 1 березня 2019 року у справі No522/25776/16-к накладено арешт на три земельні ділянки, в тому числі на Земельну ділянку.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси від 5 квітня 2019 року у справі No 522/25776/16-к визначено порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передачі у порядку та на умовах, визначених статтями 19, 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» (далі – Закон про АРМА) в управління майна, на яке ухвалою слідчого судді від 1 березня 2019 року у справі No 522/25776/16-к накладено арешт.
У межах проведення процедури управління майном Агентство прийняло рішення
про передачу Земельної ділянки для реалізації на електронних торгах.
3 липня 2019 року ДП «СЕТАМ» провело аукціон з продажу Земельної ділянки,
переможцем якого оголошено ТОВ «Пелучо», з яким було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки та підписано акт приймання-передачі об’єкта нерухомого майна.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30 серпня 2019 року скасовано ухвалу
про арешт з підстав істотного порушення слідчим суддею вимог кримінального
процесуального закону.
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 13 березня 2020 року арешт на спірну Земельну ділянку, накладений ухвалами слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси, скасовано в частині порядку зберігання земельних ділянок, шляхом їх передачі в управління Агентству.
Позивач зазначав, що належна йому Земельна ділянка реалізована Агентством за відсутності ухвали слідчого судді або суду про передачу активів для реалізації та без згоди власника цієї ділянки, що є порушенням частини п’ятої статті 21 Закону про АРМА, враховуючи також те, що Земельна ділянка не входить до переліку майна, визначеного частиною четвертою цієї статті, що виключає можливість її реалізації Агентством.
ОЦІНКА СУДУ
Першорядне правове питання, яке виникло у цій справі, стосується того, чи мало
право Агентство здійснювати реалізацію (продаж) Земельної ділянки, на яку ухвалою слідчого судді накладено арешт у кримінальному провадженні та ухвалою слідчого судді в межах визначеного порядку зберігання речових доказів передано Агентству в управління.
Відповідно до частин першої, другої, абзацу першого частини третьої статті 21
Закону про АРМА управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами,
майновими та іншими правами здійснюється Агентством шляхом реалізації
відповідних активів або передачі їх в управління.
Водночас порядок зберігання речових доказів та документів в кримінальному
провадженні визначений статтею 100 КПК України, частиною шостою якої передбачено, що речові докази, що не містять слідів кримінального
правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню, зокрема, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності – за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження <…>.
Абзац сьомий частини шостої цієї статті визначає, що речові докази вартістю
понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності – за рішенням слідчого судді, суду Агентству для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості – для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.
На відміну від абз ацу першого частини шостої статті 100 КПК України перелік
майна, визначений статтею 21 Закону про АРМА, не є вичерпним.
Разом з тим, зазначена стаття 21 Закону про АРМА стосується загалом майна як активів, управління якими здійснює Агентство, та до яких належать кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено арешт у кримінальному
провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні чи стягнуті за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання
їх необґрунтованими.
Натомість абзац сьомий частини шостої статті 100 КПК України регулює збереження і реалізацію майна, яке є речовим доказом у кримінальному
провадженні.
Аналіз наведених положень кримінального процесуального закону дає підстави
для висновку, що норма абзацу сьомого частини шостої статті 100 КПК України
розмежовує (1) передання речових доказів вартістю понад 200 розмірів
прожиткового мінімуму для працездатних осіб Агентству для здійснення заходів
з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої
економічної вартості та (2) передання речових доказів для їх реалізації.
При цьому, за змістом частини шостої цієї статті, для реалізації можуть бути
передані речові докази, зазначені в її абзаці першому, тобто тільки речові докази,
що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати із забезпечення спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню.
Земельна ділянка до таких видів майна не належить.
Отже, підставою для передачі Агентству активів, визначених частиною четвертою цієї статті 21 Закону про АРМА, для їх реалізації за відсутності згоди
власника є відповідний процесуальний документ – ухвала слідчого судді або суду із зазначенням про передачу цих активів Агентству саме для їх реалізації.
Водночас Земельна ділянка була передана Агентству як речовий доказ згідно зі статтею 100 КПК України на підставі судового рішення – ухвали слідчого судді, яка не містила відомостей щодо передачі Земельної ділянки Агентству для її реалізації, а визначала лише порядок зберігання її як речового доказу, на який
накладено арешт у кримінальному провадженні, шляхом передачі цієї ділянки
Агентству в управління відповідно до статей 19, 21 Закону про АРМА.
Враховуючи наведене, відсутні підстави для висновку про те, що спірна Земельна ділянка була передана Агентству за вказаною ухвалою слідчого судді саме для реалізації.
З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний
господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що Агентство за наявності лише повноважень здійснювати заходи з управління активами –
забезпечення їх збереження/збереження їхньої економічної вартості, визначені
частинами другою, третьою статті 21 Закону про АРМА, які не передбачають
можливості реалізації Земельної ділянки, незаконно та за відсутності належних
повноважень прийняло рішення про передачу Земельної ділянки для реалізації
на електронних торгах, що мало наслідком порушення прав Позивача як власника цієї ділянки.
Предметом поданого у цій справі позову є вимоги про визнання недійсними
результатів електронних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу майна, реалізованого на цих торгах за ухвалою слідчого судді щодо визначення порядку зберігання речових доказів, прийнятою в межах кримінального провадження, витребування Земельної ділянки.
Разом із цим, за змістом статті 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом,
належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Отже, якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, і при цьому продавець не мав права його відчужувати, то покупець не набуває права власності на товар, крім випадків, коли власник не має права
вимагати його повернення. Зокрема, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, встановлених статтею 388 ЦК України.
Таким чином, якщо позивач вважає, що покупець не набув права власності на отримане ним спірне майно, зокрема, тому, що покупець не є добросовісним
набувачем, то він вправі скористатися передбаченими законодавством способами захисту права власності. Для застосування таких способів захисту немає потреби в оскарженні результатів електронних торгів або підписаного в подальшому договору купівлі-продажу.
З огляду на наведене задоволення заявлених позовних вимог про визнання
недійсними результатів електронних торгів та визнання недійсним укладеного між Відповідачами Договору купівлі-продажу за їх наслідками не призведе до поновлення майнових прав Позивача, що свідчить про обрання неефективного способу захисту.
Дійшовши висновку про незаконність електронних торгів та відсутність правових підстав для укладення договору, враховуючи ту встановлену судами
обставину, що згідно із записом в Реєстрі власником спірного майна зазначений
Відповідач-2, апеляційний господарський суд міг виходити з того, що Земельна
ділянка вибула з володіння Позивача, тому ефективним способом захисту
порушеного права власності Позивача є витребування Земельної ділянки
від Відповідача-2.
етальніше з текстом постанови ВП ВС від 5 жовтня 2021 року у с праві No 910/18647/19 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/100259273.