Рішення в цій справі ухвалене Палатою 23 лютого 2021 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.
ЄСПЛ
Ця справа стосувалась онлайн-повідомлення про проєкт рішення та рішення про продовження робочого часу мотокросової доріжки, розташованої в безпосередній близькості від приміщень та землі заявників– фонду та трьох громадян Нідерландів. За словами заявників, такий спосіб повідомлення перешкоджав їм у доступі до суду, оскільки вони не були обізнані про це рішення.
Справа стосувалася триваючих кримінальних проваджень проти заявників щодо правопорушень, учинених на частині території Луганської області, непідконтрольній Урядові України. Ці справи не можуть бути розглянуті, оскільки органи державної влади не мають доступу до матеріалів цих проваджень.
Справа стосувалася судді Конституційного суду, яка була звільнена з посади за результатами провадження, розпочатого щодо неї як частини виключного процесу з повторного оцінювання відповідності всіх суддів та прокурорів в Албанії займаним посадам, інакше відомого як процес перевірки
Оскільки усі держави-учасниці підписали та ратифікували цей документ (Україна зробила це ще Законом від 5 жовтня 2017 року № 2156-VIII), він набуде чинності вже 1 серпня цього року.
17 липня 1997 року, ратифікувавши Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Україна зобов’язалася виконувати остаточні рішення Європейського суду з прав людини у будь-яких справах, в яких вона є стороною.
Справа стосувалася пенсійного спору, який було вирішено на основі стверджувано незаконно здобутих документів, що не були доведені до відома сторін. Заперечення заявниці не були долучені судом до матеріалів справи.
Справа стосувалася скарги заявника на відмову національних судів задовольнити його вимогу до міліції відшкодувати шкоду, завдану невдалим проведенням спецоперації із затримання викрадачів його сина, у результаті якої викрадачі втекли з викупом.
У рішеннях Палати у справах Шморгунов та інші проти України (Shmorgunov and Others v. Ukraine, заяви No 15367/14 та 13 інших), Луценко та Вербицький проти України (Lutsenko and Verbytskyy v. Ukraine, заяви No 12482/14 та No 39800/14), Кадура та Смалій проти України (Kadura and Smaliy v. Ukraine, заяви No42753/14 та No 43860/14), Дубовцев та інші проти України (Dubovtsev and Others v. Ukraine, заяви No 21429/14 та 9 інших) та Воронцов та інші проти України (Vorontsov and Others v. Ukraine, заяви No 58925/14 та 4 інших) Європейський суд з прав людини одноголосно постановив
Справа стосувалася тверджень заявниці про те, що реакція органів влади на насильницький напад на неї з мотивів гомофобії була неналежною.
Заявники, рідні брати та сестри, народились у Болгарії і були усиновлені італійською парою. Згодом діти розповіли своїм прийомним батькам про сексуальні домагання над ними в Болгарії.
Справа стосувалася компенсації, яку рішеннями національних судів було присуджено заявникові за неналежні умови його тримання в слідчому ізоляторі міста Кан.
Справа стосувалася визнання винною заявниці у дискредитації (наклепі) іншого політика.
Справа стосувалася скарги заявника на шум та інші незручності, джерелом яких був відділок міліції, розташований під його квартирою.
Справа стосувалася скарги заявниці на відмову у виселенні її колишнього чоловіка, у зв’язку із чим вона та її діти були піддані ризику домашнього насильства та переслідування.