Необхідна й достатня складова частина підстави кримінальної відповідальності за шахрайство – усвідомлення суб’єктом кримінального правопорушення того факту, що майно, яким він заволодіває, є чужим для нього та він не має будь-якого права на це майно.
Кримінальна відповідальність за шахрайство пов’язана, як правило, не зі встановленням ознак конкретної особи, власності якої заподіяно шкоду, а з тим, чи доведено усвідомлення винним факту заволодіння майном, яке належить іншій особі (є чужим для нього), з метою його безоплатного, безповоротного обернення на свою користь чи третіх осіб за відсутності законних підстав для того і збільшення внаслідок цього майнових фондів (власних чи третьої особи).
Для кваліфікації дій обвинуваченого як шахрайства необов’язково встановлювати, чи усвідомлював він, кому саме та з яких підстав належить чуже для нього майно, чи заволодіває він майном, увівши в оману власника цього майна чи іншу особу, у фактичному володінні якої воно перебуває, крім випадків урахування матеріального становища конкретного потерпілого за ч. 1 ст. 190 КК.
Обставини справи: ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він, будучи військовим комісаром, шляхом обману заволодів майном ОСОБА_3 (кондиціонером). Так, ОСОБА_1, усвідомлюючи, що шоста хвиля мобілізації закінчилася, а ОСОБА_3
знятий з військового обліку як військовозобов’язаний та у зв’язку із досягненням граничного віку, призову до лав ЗСУ не підлягає, повідомив ОСОБА_3, що він в обов’язковому порядку повинен проходити військову лікарську комісію та за результатом якої буде призваний на військову службу під час мобілізації. Після цього ОСОБА_1 висунув ОСОБА_3 вимогу щодо передачі на його користь побутової техніки – кондиціонера за надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. ОСОБА_3 під контролем правоохоронних органів придбав кондиціонер та передав його ОСОБА_1, який надав розпорядження черговому ОСОБА_6 зберігати його в окремому приміщенні військового комісаріату, до якого посадові особи допускаються лише з дозволу ОСОБА_1.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд визнав винуватим та засудив ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК. Звільнив ОСОБА_1 від призначеного судом покарання, за вчинення
кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК, у зв’язку із закінченням строків давності та закрив кримінальне провадження стосовно
ОСОБА_1.
Апеляційний суд скасував цей вирок у частині засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 190 КК із звільненням від призначеного покарання у зв’язку з закінченням
строків давності та закриття кримінального провадження. Закрив кримінальне
провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1. ст. 190 КК, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК у зв’язку з відсутністю встановлених достатніх доказів для доведення винуватості в суді та вичерпанням можливості їх отримати.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог
кримінального процесуального закону, зокрема, зазначає, що суд апеляційної
інстанції дійшов необґрунтованих висновків, що незалучення свідка ОСОБА_3
як потерпілого у цьому кримінальному провадженні свідчить про відсутність
обов’язкового елемента об’єктивної сторони складу шахрайства.
Позиція ККС: скасовано ухвалу апеляційного суду та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС визнала висновок апеляційного суду з мотивів, викладених в оскарженому рішенні, про відсутність у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК, передчасним, що є наслідком неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що узгоджується з постановою ВС від 21.04.2021 у справі No 712/48/15-к.
Висновок апеляційного суду про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК апеляційний суд обґрунтовує відсутністю об’єктивної сторони злочину. Наявність потерпілого, на думку апеляційного суду, є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 190 КК, оскільки саме на волю та свідомість потерпілого здійснюється протизаконний вплив у формі обману. При цьому, потерпілим є власник майна, або особа, у віданні чи користуванні якої таке майно перебуває на законних підставах. Оскільки наявність потерпілого в таких
категоріях справ є об ов’язковою, фактична його відсутність, на переконання
апеляційного суду, унеможливлює висновки про наявність шахрайства в діях особи.
Проте викладені в оскарженому судовому рішенні мотиви, на яких ґрунтується
висновок апеляційного суду, не відповідають змісту закону України про кримінальну відповідальність, зокрема щодо кваліфікації діяння за ст. 190 КК.
Дійшовши висновку про відсутність достатніх доказів на підтвердження
винуватості ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 190 КК, апеляційний суд також зазначив і про відсутність складу об’єктивної сторони злочину, з чим не погоджується колегія
суддів ККС.
У кримінально-правовому та кримінальному процесуальному змісті цього
поняття потерпілий з’являється у разі заподіяння шкоди внаслідок вчинення злочину.
Необхідною і достатньою складовою підстави кримінальної відповідальності за шахрайство є усвідомлення суб’єктом злочину того факту, що предмет злочину є для нього чужим, що він заволодіває чужим майном за відсутності будь-якого
дійсного чи уявного права на нього. Вказівка в ст. 190 КК на вчинення шахрайства стосовно чужого майна, виходячи з органічного зв’язку між його об’єктивними ознаками, психічне ставлення до яких необхідно встановити за змістом цієї кримінально-правової норми, свідчить про те, що кримінальна відповідальність за шахрайство пов’язана, як правило, не зі встановленням ознак конкретної особи, власності якої заподіяно шкоду, а зі встановленням усвідомлення винним факту заволодіння майном, яке належить іншій особі (чужим для нього), з метою його безоплатного, безповоротного обернення на свою користь (чи третіх осіб) за відсутності законних підстав для того і збільшення внаслідок цього власних майнових фондів (чи третьої особи).
Усвідомлення винуватим, кому саме належить чуже для нього майно та на яких підставах, чи заволодіває він майном, ввівши в оману (обманувши) власника предмета злочину чи іншу особу, у фактичному володінні якої перебуває предмет злочину, не є обов’язковим для встановлення ознак шахрайства, якщо не йдеться про врахування матеріального становища конкретного потерпілого за ч. 1 ст. 190 КК.
Крім того, ст. 190 КК не вимагає того, щоб особа, яка вводиться в оману при вчиненні шахрайства, і потерпілий від цього злочину (тобто той, кому заподіюється майнова шкода) збігалися (постанова від 07.02.2019 у справі No 489/4597/14-к).
Детальніше з текстом постанови ВС від 14.09.2022 у справі No 419/703/16-к (провадження No 51-3395км21) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106315609.