Суд Європейського Союзу (П’ята палата) 16 липня 2026 року у справі C‑363/25 P «Dana Astra проти Ради» відхилив апеляцію білоруської компанії Dana Astra IOOO на рішення Загального суду ЄС від 19 березня 2025 року (справа T‑281/23, EU:T:2025:315), яким було відмовлено у скасуванні обмежувальних заходів, застосованих до компанії у зв’язку із ситуацією в Білорусі та участю Білорусі в російській агресії проти України.
Обставини справи
Dana Astra IOOO, зареєстрована в Мінську, — один з провідних забудовників і будівельних компаній Білорусі, що реалізує проєкт багатофункціонального центру «Мінськ Світ» (Minsk World), який компанія рекламує як найбільшу інвестицію такого типу в Європі. Компанію (тоді як «Dana Holdings/Dana Astra») включено до санкційних списків Ради ЄС у грудні 2020 року на підставі того, що вона отримала ділянки під забудову великих житлових комплексів і бізнес-центрів, а невістка президента Лукашенка Лілія Лукашенко обіймала в компанії керівну посаду, — тобто компанія «отримує вигоду від і підтримує» режим Лукашенка (критерій (b) статті 4(1) Рішення Ради 2012/642/СЗБП від 15 жовтня 2012 року та статті 2(4)–(5) Регламенту Ради (ЄС) № 765/2006).
Санкції проти компанії продовжувалися актами 2021 і 2022 років (це рішення компанія оскаржила у справі T‑239/21, і Загальний суд визнав підстави обґрунтованими рішенням від 28 червня 2023 року, яке не оскаржувалося), а також актами 2023 року (Рішення Ради (СЗБП) 2023/421 та Імплементаційний регламент (ЄС) 2023/419 від 24 лютого 2023 року) і актами 2024 року (Рішення Ради (СЗБП) 2024/769 та Імплементаційний регламент (ЄС) 2024/768 від 26 лютого 2024 року) — саме останні дві пари актів і оскаржувалися в цій справі.
Перша підстава апеляції: повідомлення адвокатам не було належним
Загальний суд визнав позов у частині оскарження актів 2023 року неприйнятним через пропуск двомісячного строку, встановленого шостим абзацом статті 263 ДФЄС, оскільки визнав, що повідомлення про ці акти, надіслане рекомендованим листом адвокатам компанії 28 лютого 2023 року, є належним повідомленням самої компанії. Підставою для такого висновку стала довіреність від 1 листопада 2021 року, видана адвокатам компанії саме у справі T‑239/21 (щодо актів 2021–2022 років), яка серед іншого уповноважувала їх на «усі інші дії, що можуть бути необхідними або корисними в ході… ведення цієї справи».
Суд ЄС визнав цю підставу апеляції обґрунтованою. Він нагадав усталену практику: Рада не може, як загальне правило, виконати свій обов’язок повідомити особу про акт, яким на неї накладаються обмежувальні заходи, шляхом надсилання повідомлення адвокатам цієї особи, — за винятком випадків, коли адвокат належним чином уповноважений отримувати таке повідомлення від імені довірителя. Однак таке уповноваження, як виняток із загального правила, має випливати з формулювання довіреності чітко й недвозначно, не залишаючи місця для альтернативного тлумачення. Суд ЄС встановив, що довіреність від 1 листопада 2021 року, прямо обмежена справою T‑239/21 (яка не стосувалася актів 2023 року, оскаржених у новій справі T‑281/23), не могла тлумачитися як така, що уповноважує адвокатів отримувати повідомлення про подальші, інші акти в іншому провадженні. Контекст подальшого листування сторін та спосіб, у який Рада згодом повідомила компанію про акти 2024 року, за висновком Суду ЄС, не можуть заповнити цю прогалину — питання про обсяг повноважень адвоката визначається виключно текстом довіреності.
Друга підстава апеляції: доведеність підстав для збереження санкцій
Водночас Суд ЄС відхилив другу підставу апеляції, якою компанія оскаржувала висновок Загального суду по суті. Компанія стверджувала, що зазнала несприятливих заходів з боку самого режиму Лукашенка (стосовно 190 білоруських компаній з іноземним капіталом) і що це мало негативно вплинути на реалізацію проєкту «Мінськ Світ», спростовуючи висновок про отримання вигоди від режиму. Суд ЄС підтвердив методологію розподілу тягаря доказування: саме Рада має довести обґрунтованість підстав для застосування критерію (b), проте коли Рада надала сукупність доказів (зокрема публікації офіційного білоруського інформаційного агентства), що підтверджують виконання цього критерію, тягар переходить на заявника — довести, що заявлені несприятливі заходи справді підірвали вигоду, яку компанія отримує від режиму. Загальний суд встановив, що компанія не довела такого впливу: проєкт «Мінськ Світ» продовжував реалізовуватися на тих самих вигідних умовах, а компанія залишалася єдиним забудовником, відповідальним за цей масштабний проєкт, важливий саме для режиму Лукашенка. Це достатньо для збереження санкцій незалежно від інших доводів.
Наслідок: апеляцію відхилено, попри визнану процесуальну помилку
Оскільки висновок Загального суду по суті (друга підстава) самостійно й достатньо обґрунтовує резолютивну частину рішення, встановлена Судом ЄС помилка щодо строку звернення (перша підстава) не вплинула на результат. Апеляцію відхилено в повному обсязі, а Dana Astra IOOO зобов’язано покрити власні судові витрати та витрати Ради ЄС.
Значення для практики
Рішення уточнює два принципи, важливі для супроводу санкційних справ: по-перше, повідомлення особи про нові санкційні акти через її адвоката є належним лише тоді, коли текст довіреності чітко й однозначно уповноважує адвоката отримувати саме такі повідомлення, — довіреність, видана для конкретного судового провадження, не поширюється автоматично на повідомлення про інші, пізніші акти в іншому провадженні, і практика листування сторін не може розширити обсяг повноважень, прямо обмежений текстом довіреності. По-друге, рішення підтверджує розподіл тягаря доказування в санкційних справах: після того як Рада надала достатню доказову базу на підтвердження критерію включення до списку, саме на заявника покладається обов’язок довести, що обставини, на які він посилається (наприклад, несприятливі заходи з боку режиму), фактично спростовують встановлену вигоду чи підтримку, а не просто поставити факт Ради під сумнів у загальних формулюваннях.
Довідково
Dana Astra проти Ради, справа C‑363/25 P, рішення Суду ЄС (П’ята палата) від 16 липня 2026 року; оскаржуване рішення — Загальний суд ЄС, справа T‑281/23, EU:T:2025:315, 19 березня 2025 року. Акти, законність яких оскаржувалася: Рішення Ради (СЗБП) 2023/421 та Імплементаційний регламент (ЄС) 2023/419 від 24.02.2023; Рішення Ради (СЗБП) 2024/769 та Імплементаційний регламент (ЄС) 2024/768 від 26.02.2024 — усі ухвалені на підставі Рішення Ради 2012/642/СЗБП від 15.10.2012 та Регламенту Ради (ЄС) № 765/2006 від 18.05.2006 щодо обмежувальних заходів стосовно Білорусі.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.