Пунктом 13.1 статті 13 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено пільгу, яка є виключно особистою пільгою особи, а не її роботодавця-власника транспортного засобу. Якщо особа правомірно експлуатує свій транспортний засіб, то вона звільняється від обов’язкового страхування і в такому випадку гарантом відшкодування шкоди МТСБУ. Водночас відповідна пільга не поширюється на юридичних осіб – власників транспортних засобів.
КГС ВС розглянув касаційну скаргу МТСБУ на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 та рішення Господарського суду Донецької області від 21.10.2019 у справі No 905/1391/19 за позовом МТСБУ до Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку про стягнення 24 950,91 грн.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
У липні 2019 року МТСБУ (далі – позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Донецького зонального відділу Військової
служби правопорядку (далі – відповідач) про стягнення 24 950,91 грн сплаченого
страхового відшкодування. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, посилаючись на положення статей 1166, 1187, 1191 ЦК України, статті 38 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, зазначив, що сплативши страхове відшкодування потерпілій у ДТП особі, він має право на стягнення шкоди з власника транспортного засобу, цивільно-правова відповідальність якого не була застрахована.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 21.10.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 у справі No 905/1391/19, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, МТСБУ подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 та рішення Господарського
суду Донецької області від 21.10.2019 у справі No 905/1391/19 скасувати,
ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
ОЦІНКА СУДУ
Тлумачення частини першої статті 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв’язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов’язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов’язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною чи фізичною особою або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов’язків працівника.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі No 355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 05.05.2018 у справі No 910/14685/17, від 06.02.2019 у справі No 640/4185/15-ц.
Відповідно до пункту 13.1 статті 13 зазначеного Закону учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок
війни, що визначені законом, особи з інвалідністю І групи, які особисто керують
належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю І групи, у її присутності, звільняються від обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України.
Тобто законодавець, надавши відповідну пільгу, яка є виключно особистою пільгою особи, а не її роботодавця – власника транспортного засобу, визначив, що у разі коли особа правомірно експлуатує свій транспортний засіб, то вона звільняється від обов’язкового страхування і в такому випадку гарантом відшкодування шкоди є МТСБУ – позивач. Водночас відповідна пільга не поширюється на юридичних осіб – власників транспортних засобів, про що помилково вказали суди попередніх інстанцій.
Посилання судів попередніх інстанцій як на підставу для відмови у позові на п.13.1 статті 13 названого Закону та Рішення Конституційного Суду України від 23.12.2014 у справі No 1-6/2014, яким розтлумачено положення пункту 13.1 статті 13 цього Закону, є помилковим, оскільки ця пільга є виключно особистою пільгою особи, а не її роботодавця – власника транспортного засобу, а у своєму
Рішенні Конституційний Суд України розтлумачив зазначений пункт Закону
в розрізі поняття “належність” транспортних засобів учасникам бойових дій,
інвалідам війни, інвалідам I групи та її видів. Так, згаданим Рішенням визначено,
що транспортними засобами, які належать учасникам бойових дій та інвалідам
війни, що визначені законом, інвалідам I групи є такі наземні транспортні засоби,
якими вони володіють не тільки на праві власності, а й на будь-якій іншій правовій підставі (договір підряду, оренди тощо).
Ураховуючи наведене, колегія суддів КГС ВС вважає, що судами помилково
ототожнено поняття “особа, яка несе відповідальність за завдану шкоду” та “особа, яка завдала шкоду”.
Не є таким суб’єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду,
завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним
засобом у зв’язку з виконанням своїх трудових (службових) обов’язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Отже, статус учасника бойових дій не поширюється на відповідальність
роботодавця – власника джерела підвищеної небезпеки під час виконання трудової діяльності учасником бойових дій.
У цьому випадку господарськими судами установлено, що шкоду потерпілому
завдано особою під час виконання службових обов’язків.
Отже, МТСБУ правомірно звернулося до відповідача у зв’язку з тим, що саме відповідач є тією особою, що несе відповідальність за завдану шкоду
внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, вчиненої ОСОБА_1, оскільки транспортний засіб, що належить відповідачу-роботодавцю, повинен бути застрахований відповідно до вимог зазначеного Закону незалежно від того, хто керує цим транспортним засобом: звичайний працівник чи учасник бойових дій.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 21.08.2020 у справі No 905/1391/19 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/91169919.