Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави; 2) необхідність їх захисту; 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора; 4) зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних
правовідносинах.
Питання щодо представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано в ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, згідно із ч. 1 якої
представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
За змістом ч. 2 ст. 44 ГПК України процесуальна дієздатність – це здатність фізичних осіб, які досягли повноліття, а також юридичних осіб особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді. У разі
звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі компетентного органу фактичним позивачем є держава і саме вона набуває
процесуальної дієздатності та стає учасником справи. Для залишення позову без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України процесуальна дієздатність має бути відсутня саме в учасника справи (позивача або третьої особи, яка
заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), а не його представника.
Отже, позов прокурора не може бути залишений без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України через відсутність у нього як представника держави
процесуальної дієздатності або через відсутність підстав для звернення до суду.
Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права
її підписувати. У таких справах виникають підстави для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).
Постанова КГС ВС від 29.07.2020 у справі No 924/526/18
https://reyestr.court.gov.ua/Review/90696438.