Якщо апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги прокурора на виправдувальний вирок місцевого суду та доповнень до неї, поданих прокурором після закінчення строку на апеляційне оскарження, задовольнив апеляційну скаргу прокурора з урахуванням доповнень до неї і скасував цей вирок, ухваливши обвинувальний вирок, то тим самим апеляційний суд, погіршивши становище засудженого, допустив порушення вимог ч. 4 ст. 403 КПК.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд визнав ОСОБА_6 невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, і виправдав на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК через недоведеність того, що в діянні обвинуваченої є склад кримінального правопорушення.
Апеляційний суд виправдувальний вирок скасував, ухваливши свій, яким визнав останню винуватою за ч. 1 ст. 366 КК, та звільнив від покарання на підставі ст. 49 КК у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Позиція ККС: скасовано вирок апеляційного суду і призначено новий розгляд у цьому ж суді.
Обґрунтування позиції ККС: ККС дійшов висновку, що вирок апеляційного суду не відповідає критеріям обґрунтованості та вмотивованості, та, як наслідок, положенням ст. 420 КПК.
Як убачається за матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із виправдувальним вироком місцевого суду, прокурор подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, та наявність у висновках суду істотних суперечностей, просив скасувати його. Інших вимог в апеляційній інстанції прокурор не зазначав.
За цією скаргою ухвалами судді-доповідача апеляційного суду було відповідно відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду.
Вже після закінчення 30-денного строку на апеляційне оскарження вироку
місцевого суду, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК, безпосередньо перед
початком судового засідання до апеляційного суду надійшли доповнення до
апеляційної скарги прокурора, в яких державний обвинувач, посилаючись, серед
іншого, на неправильне застосування закону України про кримінальну
відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального
закону, просив скасувати вирок місцевого суду та ухвалити новий вирок, за яким визнати ОСОБА_6 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, призначити їй покарання у виді
обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади,
пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків, на строк 3 роки та звільнити обвинувачену від призначеного покарання на підставі ст. 49 КК у зв’язку із закінченням строків давності.
При цьому апеляційний суд не звернув уваги на те, що доповнення до апеляційної скарги на вирок суду, подані прокурором після закінчення строку на апеляційне оскарження, погіршували правове становище ОСОБА_6, прийняв їх та за результатами апеляційного розгляду скасував виправдувальний вирок місцевого суду, ухваливши обвинувальний, задовольнивши апеляційну скаргу
прокурора з урахуванням поданих доповнень.
Таким чином апеляційний суд погіршив становище ОСОБА_6, тобто допустив порушення вимог ч. 4 ст. 403 КПК, що перешкодило постановленню законного та обґрунтованого рішення і відповідно до ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для його скасування.
Детальніше з текстом постанови колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 25.01.2023 у справі No 283/1399/15-к (провадження No 51-627км17) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108654528