Ольга Поєдинок, к.ю.н., адвокат, доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка, голова правління Студії сучасного права розповіла AdvokatPost про проблемні питання громадянства в Україні та законодавчі ініціативи.
Останнім часом українська влада подає вельми суперечливі сигнали тим українцям, які вже мають чи хочуть набути іноземне громадянство. З одного боку, йдеться про лібералізацію державної політики щодо множинного громадянства: якщо наявність іноземного громадянства не впливатиме на українське, це сприятиме збереженню, зміцненню та відновленню зв’язків українців, які мешкають за кордоном, із Україною, що призведе до позитивних результатів для економічного розвитку Української держави. З іншого боку, наявність іноземних паспортів на території держави, яка з 2014 року перебуває у стані збройного конфлікту, становить серйозний виклик для безпеки.
Такі ідеї знаходять своє втілення в різноманітних законодавчих ініціативах, найбільш обговорюваними з яких протягом перших трьох місяців 2021 року стали Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо правового забезпечення наявності іноземного громадянства (підданства) у громадян України (законопроект № 4640 від 25.01.2021) та підтримане 04.03.2021 указом Президента рішення РНБО від 26.02.2021 «Про невідкладні заходи щодо протидії загрозам національній безпеці у сфері громадянства». Ці документи об’єднує низка ідей, із яких вважаю за необхідне виокремити дві, що мають найбільший потенціал зашкодити реалізації принципу рівності громадян, проголошеного у частині першій статті 24 Конституції України: ідеться про прагнення обмежити доступ біпатридів до публічної служби, а також про обмеження їхніх виборчих прав.
Нагадаю, що згідно з чинним законодавством України українські громадяни, які мають громадянство іноземної держави, у правових відносинах з Україною визнаються лише громадянами України. Про це йдеться в пункті 1 статті 2 Закону України «Про громадянство України», який деталізує принцип єдиного громадянства, закріплений у статті 4 Конституції України. І чинний же Основний Закон не передбачає можливість дискримінувати громадян України за ознакою наявності іншого громадянства. Це не передбачено ані щодо публічної служби, ані щодо виборчих прав (стаття 38 Конституції України: «Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування»).
Більше того, українське законодавство передбачає ряд випадків, коли українські громадяни можуть мати іноземне громадянство безстроково чи протягом певного часу без наслідків для громадянства України: наприклад, особи, які натуралізувалися, маючи статус біженця в Україні, особи, у яких існують незалежні від них причини неотримання документів про припинення іноземних громадянств, особи, які автоматично набули інше громадянство внаслідок одруження з іноземцем.
Окрему групу таких «законних» біпатридів складають мешканців окупованого Криму, російське громадянство яких відповідно до частини 4 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» вважається набутим примусово та автоматично, а тому «не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України». Подібно, хоч і на рівні підзаконних нормативно-правових актів (див. Постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку реєстрації паспортних документів іноземців та осіб без громадянства в пунктах пропуску через державний кордон» від 08.05.2019 р. № 444 та розпорядження Кабінету Міністрів України «Про визнання недійсними паспортних документів, виданих уповноваженими органами іноземної держави» від 08.05.2019 № 362-р (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.11.2020 № 1491-р)), врегульовано питання російської «паспортизації» в ОРДЛО.
На жаль, прихильники обмеження прав біпатридів, як правило, «забувають» про мешканців тимчасово окупованих територій України, які набули громадянство Російської Федерації внаслідок збройного конфлікту, та не передбачають для них жодних винятків. Крім того, озвучуються й думки про додаткові обмеження для них як громадян держави-агресора. Кожен із цих підходів є вельми сумнівним не лише з юридичної та гуманістичної точок зору, але й із суто прагматичних міркувань майбутніх деокупації та реінтеграції відповідних частин території України, а також постконфліктного правосуддя.
Таким чином, реалізовуючи будь-які ідеї, спрямовані на обмеження прав українських громадян із іноземними паспортами, потрібно зважати як на фактичні обставини та перспективи внутрішньо- та зовнішньополітичної ситуації України, так і на формально-юридичні перешкоди, які є очевидними з огляду на положення чинної Конституції України. Утім, останні можуть бути подолані шляхом внесення змін до Основного Закону чи тлумачення Конституційним Судом України відповідних його положень.