07 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Адміністрації Державної прикордонної служби
України до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виселення із службової
квартири та зняття з реєстрації.
Суд установив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній службі, звільнений з неї Указом Президента України від 31 серпня
2019 року за No 346/2019. Під час проходження військової служби в Одеському
гарнізоні Південного регіонального управління Державної прикордонної служби
України ОСОБА_1 був забезпечений постійною житловою площею за місцем служби на сім’ю у складі трьох осіб: він, дружина ОСОБА_6 та дочка ОСОБА_7. У 2005 році шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 розірвано, у цій квартирі залишилися проживати колишня дружина відповідача та дочка. Через певний час ОСОБА_6 та ОСОБА_7 приватизували житло, а у 2012 році відчужили його на підставі договору дарування. Суд також установив, що у 2018 році ОСОБА_1 було переведено до Адміністрації Державної прикордонної служби України, де він був забезпечений службовою житловою площею для тимчасового проживання на період проходження служби – 3-кімнатною службовою квартирою, де проживав із членами сім’ї: ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_3 (дочка), ОСОБА_4 (дочка). Після звільнення з військової служби та виключення з усіх видів забезпечення ОСОБА_1 листом Адміністрації Державної прикордонної служби від 02 червня 2020 року було повідомлено про необхідність здачі службового житла (службової квартири) та запропоновано у добровільному порядку звільнити приміщення. Відповідачі вказане житло не звільнили.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 проходив військову службу в органах державної прикордонної служби з 1994 року, на цей час є військовим пенсіонером, має військову вислугу 35 років, з них 25 років прослужив у органах
державної прикордонної служби, спірне службове житло набуте ним правомірно.
При цьому суди дійшли висновків про неможливість виселення відповідача та членів його сім’ї зі службового приміщення, наданого Адміністрацією Державної
прикордонної служби України, без надання іншого рівноцінного житла, оскільки пункт 2 частини першої статті 125 ЖК України передбачає, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124, не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зробивши такі висновки.
Згідно із абзацами 1, 3 пункту 1 статті 12 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує
військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою
компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК України, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби) та члени їх сімей, які проживають разом із ними, забезпечуються службовими жилими
приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті (абзац 4 пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Ураховуючи, що під час проходження ОСОБА_1 військової служби у Одеському
гарнізоні Південного регіонального управління Державної прикордонної служби
України держава забезпечила його та членів його сім’ї жилим приміщенням, ОСОБА_6 (як колишній член сім’ї військовослужбовця) та його дочка ОСОБА_7 скористалися своїм правом на приватизацію житла, у рівних долях приватизували житло та 28 квітня 2012 року відчужили його на підставі договору дарування, Верховний Суд не погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неможливість виселення ОСОБА_1 зі спірного службового житла без надання іншого жилого приміщення на підставі статті 125 ЖК України.
Виходячи зі змісту статей 48, 118, 119, 124 125 ЖК України, статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», заборона виселення поширюється на військовослужбовців, звільнених з військової служби і не забезпечених житлом для постійного проживання у межах норми.
Перед ОСОБА_1 як військовослужбовцем держава виконала свій обов’язок, передбачений частиною першою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», та забезпечила його житловим приміщенням для постійного проживання, з можливістю приватизації, право на яку реалізовано колишніми членами його сім’ї.
Виходячи із необхідності забезпечення загальнонаціональної та економічної
безпеки і добробуту, захисту прав військовослужбовців, які не забезпечені ані постійним, ані службовим житловим, а також принципів рівності та справедливості, на військовослужбовців, а також членів їхніх сімей, які були
забезпечені постійним житлом у межах норми, не поширюються гарантії, передбачені статтею 125 ЖК України. З припиненням військової служби вказаної категорії військовослужбовців припиняється право на користування службовим житловим приміщенням, наданим на період її проходження, що виключає можливість застосування статті 125 ЖК України під час розгляду спору про виселення без надання іншого житла (яке вже було надано державою).
У справі, що переглядалася, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у виселенні відповідачів, суд апеляційної інстанції не повною мірою
надав оцінку застосуванню до цих правовідносин статті 8 Конвенції щодо
пропорційності втручання у право особи на житло.
Суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам апеляційної скарги Адміністрації Державної прикордонної служби України про те, що відповідачу раніше надавалось службове житло, яке не було здане. Натомість у Державній прикордонній службі України перебувають у черзі особи, які потребують отримання службового житлового приміщення, а саме військовослужбовці, які проходять військову службу в особливий період. Такі обставини мали бути враховані судами під час вирішення питання про виселення осіб із службового приміщення у зв’язку з тим, що відпали правові підстави для правомірного проживання у такому житлі.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 7 грудня 2022 року у справі No 761/39955/20 (провадження No 61-4929св22) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108059560.