Набувальна давність як один із способів визнання права власності: адвокат Людмила Гриценко

Під час вебінару «Визнання права власності та набувальна давність: як обрати ефективний спосіб захисту?», що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ, Людмила Гриценко, адвокат, медіатор, член Комітету з сімейного права НААУ, детально розкрила питання набувальної давності як одного із способів визнання права власності.

Способи набуття права власності поділяються н:

  • Первинні (тобто такі, які не залежать від прав попереднього власника на майно);
  • Похідні (за яких право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва).

До первинних способів набуття права власності належать:

  • набуття права власності на новостворену (виготовлену) річ (у тому числі на об’єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (ст. 331 ЦК України);
  • набуття права власності на перероблену річ чи на зібрані плоди або привласнені (добуті) загальнодоступні дари природи, у тому числі в результаті полювання на диких звірів, вилову риби (ч. 2 ст. 189, статті 332, 333 ЦК України);
  • визнання права власності за певних умов на самочинне будівництво (ст. 376 ЦК України);
  • набуття права власності на скарб, бездоглядну домашню тварину, знахідку або інше безхазяйне майно, у тому числі на майно, від якого відмовився або на яке втратив право попередній власник (статті 335 – 338, 340, 341, 343 ЦК України);
  • набуття права власності на майно добросовісним набувачем від неуповноваженого відчужувача у разі відмови власнику в задоволенні позову про його витребування (статті 330, 388, 389 ЦК України);
  • набуття права власності за набувальною давністю на окремі об’єкти (ст. 344 ЦК України).

До похідних способів набуття права власності належать:

  • на підставі правочинів (ст. 334 ЦК України);
  • в порядку спадкування після смерті громадянина (ст. 1216 ЦК України);
  • в порядку правонаступництва при реорганізації юридичної особи (ч. 2 ст. 104, статті 107, 109 ЦК України);
  • у випадку приватизації державного майна та майна, що перебуває у комунальній власності (ст. 345 ЦК України).

Отже, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного – правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.

ЦК України розглядає набувальну давність як первинний спосіб набуття права власності, який поширюється на випадки фактичного безпідставного володіння чужим майном за певних умов.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 зробила висновок стосовно умов набуття права власності за набувальною давністю. Велика Палата вказала, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності. Це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ. Воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України, а саме:

  • – наявність суб’єкта, здатного набути у власність певний об’єкт;
  • – законність об’єкта володіння;
  • – добросовісність заволодіння чужим майном;
  • – відкритість володіння;
  • – безперервність володіння;
  • – сплив установлених строків володіння;
  • – відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх вказаних умов у сукупності.

Лектор в огляді судової практики особливу звернула увагу на справу № 915/962/18. Позовні вимоги в цій справі ґрунтуються на тому, що позивач (Акціонерне товариство Миколаївобленерго) добросовісно, відкрито, безперервно володіє вказаним майном починаючи з 2007 року з метою забезпечення потреб юридичних та фізичних осіб в отриманні електричної енергії, здійснює його ремонт та обслуговування, несе витрати по його утриманню, а тому вважає, що на підставі ст.344 ЦК України набув право власності на це майно за набувальною давністю. Право власності на ЗТП-6/0,4 кВ №583 та на встановлене у ній енергетичне обладнання за жодною особою не зареєстровано. До трансформаторної підстанції ЗТП-6/0,4 кВ №583 приєднані споживачі, що мають укладені з АТ «Миколаївобленерго» договори про постачання електричної енергії.

Господарський суд Миколаївської області, задовольнивши позов, серед іншого виходив з того, що володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК (особа заволоділа чужим майном). Добросовісність є однією із засад цивільного законодавства, наряду зі справедливістю та розумністю (ст.3 ЦК України). Для визнання володільця добросовісним вважається достатнім, щоб він не набув майно злочинним шляхом чи способом, який завідомо суперечить основам правопорядку та моралі. Доказів набуття АТ Миколаївобленерго майна, зазначеного у позові, злочинним шляхом чи способом, який завідомо суперечить основам правопорядку та моралі, суду не надано. Відсутні і докази того, що у позивача наявний умисел причинити шкоду іншій особі. Наведене дає підстави вважати позивача добросовісним володільцем спірного нерухомого майна.

Південно-західний апеляційний господарський суд Постановою від 20.03.2019 року Рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2018 у справі № 915/962/18 скасував, обґрунтувавши свою позицію наступними аргументами. При набувальній давності тягар доказування добросовісності лягає на зацікавлену сторону – на позивача. Наявність у володільця певної правової підстави для володіння майном виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю. Суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю є не лише встановлення моменту виникнення права власності за набувальною власністю, строк його володіння, а також і обставини, за яких виникло володіння спірним майном.

Проте, задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд не з’ясував обставин, за яких виникло володіння спірним майном, а відтак достеменно не дослідив наявність необхідних умов для визнання права власності на майно за набувальною давністю, які повинен довести позивач, виходячи зі змісту статті 344 Цивільного кодексу України.

Між тим позивачем не надано жодних грунтовних пояснень щодо обставин заволодіння спірним майном, що само по собі свідчить про недоведеність факту добросовісності заволодіння чужим майном. В свою чергу недоведеність позивачем факту добросовісності заволодіння чужим майном є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на майно за набувальною давністю.

АТ «Миколаївобленерго» при заволодінні спірним майном – ЗТП-6/0,4кВ №583 та встановленим у ній обладнанням не могло не знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності на зазначене майно. Вказане підтверджується листом АТ Миколаївобленерго №878/02-08 від 07.02.2017, із змісту якого вбачається, що позивач визнає спірне нерухоме майно безхазяйною річчю та просить Департамент житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради вжити заходів щодо невідкладного прийняття ЗТП-6/0,4 кВ №583 до комунальної власності з подальшою безоплатною передачею вказаного об’єкта у власність позивача. Набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю можливе у разі існування відомостей про попереднього власника, що унеможливлює набуття права власності на спірний об’єкт нерухомості як на безхазяйну річ.

Верховний Суд у Постанові від 02.08.2019 року зазначив, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору, у справі, яка розглядається, дійшов помилкового висновку про те, шо набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю можливе лише у разі існування відомостей про попереднього власника, що унеможливлює набуття особою права власності на спірний об’єкт нерухомості як на безхазяйну річ, оскільки такий висновок не узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/17274/17, за якими, зокрема, відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).

Водночас судом апеляційної інстанції не враховано положення частини 3 статті 335 ЦК, за змістом якої безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 ЦК.

Постановою Верховного Суду від 02.08.2019 року постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 року скасовано, справу №915/962/18 передано на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції.     

Під час нового апеляційного розгляду Південно-західний апеляційний господарський суд у Постанові від 15.10.2019 року зазначив, що набуття права власності на нерухомість за набувальною давністю за рішенням суду є законним способом  первинного набуття права  власності, отже потенційне оформлення права  користування  земельною ділянкою  під об`єктом нерухомості, у тому числі щодо землі комунальної власності, не може вважатися порушенням прав територіальної громади м. Миколаєва  в особі Миколаївської міськради на земельну ділянку, що наразі  не сформована та не є  об`єктом цивільних прав будь-якої особи.