Обставини справи
Справа стосувалася стверджуваної дискримінації за ознакою віку під час подачі
заявницею заяви про допомогу на житло. Національні суди відмовили в задоволенні такої вимоги у зв ’язку з невідповідністю віку заявниці верхній межі, встановленій законом – 35 років.
У 2016 році заявниця – одинока мати у віці 37 років на час подій у справі –
звернулась із заявою про надання їй субсидії / допомоги, доступної для «молодих сімей», які мають низький дохід для придбання першого житла. Місцеві органи влади відмовили заявниці в цьому, оскільки відповідне національне законодавство визначало «молоді сім’ї» як такі, батьки в яких не є старшими за 35 років.
Заявниця разом зі своєю донькою звернулись із позовом до адміністративних
судів; вони стверджували, що відмова заявниці в житловій субсидії обґрунтовувалася виключно віком і тому становила дискримінацію.
Зрештою, у 2018 році Вищий адміністративний суд дійшов висновку про
обґрунтованість такої відмови. Зокрема, суд вирішив, що законодавець має
дискрецію у вирішенні того, які категорії осіб чи сімей мають право на отримання
соціальних допомог.
Суд також відмовив у передачі справи до Конституційного суду з огляду на свій
висновок про відсутність підстав для сумніву в тому, що правове регулювання
узгоджувалося з відповідними положеннями Конституції.
Посилаючись на статтю 14 Конвенції, взяту разом зі статтею 1 Першого
протоколу до Конвенції, заявниця скаржилася на відмову їй у наданні житлової
субсидії лише з огляду на вік. Крім цього, вона скаржилася на необґрунтовану
відмову судів передати її справу на розгляд Конституційного суду.
Оцінка Суду
Стаття 14 Конвенції і стаття 1 Першого протоколу до Конвенції
ЄСПЛ установив наявність різниці в поводженні з особами, які були в аналогічних ситуаціях, за ознакою віку. Крім цього, заявниця була у відповідно аналогічному становищі порівняно з молодими одинокими матерями, яким за цих самих обставин імовірно була б надана відповідна житлова субсидія.
Далі Суд з’ясував, чи була різниця в такому поводженні виправданою.
Уряд указував, що відповідна житлова субсидія була спрямована на допомогу
молодим особам у придбанні житла й тим самим сприяла заохоченню позитивних 41 Рішення, ухвалені ЄСПЛ за період із 01.10.2021 по 31.10.2021
Огляд рішень Європейського суду з прав людини демографічних змін у Литві, населення якої швидко старіє, що загалом створює різні економічні та соціальні проблеми.
ЄСПЛ погодився з тим, що така мета є легітимною та відповідала суспільному
інтересу. Суд відзначив, що житлова субсидія заохочувала молодих людей мати
більше дітей, компенсуючи скорочення чисельності населення, спричинене
еміграцією та низьким рівнем народжуваності, яка спостерігалася з 1990-х років.
Хоча ЄСПЛ погодився з аргументом заявниці про те, що всі батьки, які виховували маленьких дітей, можуть мати аналогічні потреби в соціальній
допомозі незалежно від свого віку, він також узяв до уваги різні складнощі, з якими стикаються національні органи влади при розподілі обмежених державних ресурсів.
Крім того, граничний вік обґрунтовувався об’єктивними даними. Уряд надав
статистику, з якої вбачалося, що в середньому литовці укладають шлюб, народжують першу дитину й отримують іпотеку у віці від 28 до 35 років.
Також не є явно необґрунтованим надання додаткової соціальної допомоги
сім’ям більш молодого віку з урахуванням того, що їхнє фінансове становище було важливим фактором, що впливав на їхні рішення щодо еміграції чи рішення мати дітей і часу їх народження.
Справді, заявниця мала можливість отримати соціальну допомогу шляхом
одержання інших видів соціальних виплат, доступних батькам та родинам в Литві, наприклад у зв’язку з низьким рівнем доходу.
ЄСПЛ дійшов висновку про наявність у держави широкої межі свободи розсуду
при запровадженні граничного віку для надання певного виду соціальної допомоги, і за обставин указаної справи Литва не вийшла за межі цієї свободи розсуду.
Отже, різниця в поводженні була виправданою і порушення статті 14 Конвенції,
взятої разом зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, не було.
Пункт 1 статті 6 Конвенції
ЄСПЛ установив, що Вищий адміністративний суд, комплексно пославшись на відповідну усталену практику Конституційного суду, розглянув скаргу заявниці у світлі наведених у практиці принципів і зазначив конкретні причини для відхилення цієї скарги. Таким чином заявниці надали можливість зрозуміти, чому її прохання про передачу справи на розгляд Конституційного суду було відхилено.
Відповідно, пункт 1 статті 6 Конвенції порушено не було.
Висновок
Відсутність порушення статті 14 Конвенції (заборона дискримінації), взятої разом зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (захист власності).
Відсутність порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 26 жовтня 2021 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.