У Вищій школі адвокатури НААУ відбувся вебінар на тему: “Нові реалії вирішення спорів про міжнародне викрадення дітей в Україні після 24.02.2022”.
Лектором виступила Ганна Гаро – адвокат, сімейний медіатор, кандидат юридичних наук, Голова Комітету з сімейного права НААУ, керівник Центру сімейного права ВША НААУ.
Лектор розповіла про Конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, цивільно-правовий процес справ щодо викрадення дітей, роль Мін’юсту у таких справах та зміни у Правилах перетинання державного кордону України.
Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980 (Гаазька конвенція) була ратифікована не усіма державами світу, і якщо це країна, яка не ратифікувала Конвенцію, то вона не застосовується на території цієї держави. Отже, повернути дитину з території цієї країни ви не зможете.
Що робити у такій ситуації?
Якщо Конвенція не працює, то такі спори вирішуються виключно шляхом звернення до місцевого суду того місця, де знаходиться дитина.
Дана Конвенція регулює цивільно-правовий аспект даної категорії справ
Цивільно-правовий аспект міжнародного викрадення дітей полягає у запровадженні Гаазькою конвенцією процедури для забезпечення повернення дітей, яких незаконно вивозять або утримують на території іноземної держави, до держави їхнього постійного місця проживання.
Усі діти, які перетинали кордон після 24.04.2022 року, теоретично мали це робити за згодою іншого з батьків. Однак, на практиці, прикордонники свідомо випускали дітей, без потрібного дозволу.
Основною підставою для застосування Гаазькою Конвенції є факт незаконного перетину або факт незаконного утримання дитини. Проте, наразі цей факт не вважається незаконним.
Якщо раніше дана категорія справ вважалася особливою і були прямі норми, що суди мають розглянути протягом 6 тижнів з дати порушення провадження у справі, то зараз це залежить від того, яку стратегію буде видавати опонент по цій справі і які є можливості у суду, до якого ви звернулися.
Окрім Гаазької Конвенції, в Україні діє Порядок виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 № 952.
В Україні відповідні заяви щодо дітей спрямовуються в Міністерство юстиції або його територіальні органи – Міжрегіональні управління юстиції країни, де знаходиться ваша дитина.
Рішення про повернення дитини, або відмову у поверненні, приймає суд або компетентний орган тієї Договірної держави, в якій дитина знаходиться внаслідок вивезення.
Щодо ролі Мін’юсту
Якщо потрібно повернути дитину з території України, то саме іноземці звертаються через місцеві органи своєї країни, які надсилають відповідні звернення до Мін’юсту.
Однак, існує певна проблема. Були внесені зміни, якщо у заявника є український адвокат. то, відповідно саме він подає позов і усі розрахунки здійснюються саме з українським адвокатом. Мін’юст у таких справах виконує роль певного контролера або порадника. Судове провадження здійснюється силами адвоката.
Підстави для відмови у прийнятті заяви:
- Конвенція не набула чинності у відносинах з державою, з якої дитина вивезена і державою, до якої її було переміщено
- дитина досягла 16 років
- заява є явно необґрунтованою
- вивезення відбулося до тієї дати, з якої Конвенція набула чинності у відносинах між державами – учасницями
Хто може бути заявником?
Заявником може бути фізична або юридична особа, яка має право на опіку (піклування) над дитиною.
Хто є відповідачем?
Відповідачем у справі є та особа чи установа, яка незаконно утримує дитину.
Хто доводить обов’язок щодо застосування Конвенції?
Обов’язок доведення того, що вимоги Конвенції щодо повернення дитини виконуються, покладається на заявника. А відповідач має довести, що існує один з винятків щодо неможливості повернення. При цьому, враховуючи скорочені строки розгляду цих справ, суд повинен виважено ставитися до клопотань сторін про витребування та надання доказів.
Не підлягають розгляду й не стосуються предмета доказування у справах про повернення дитини відповідно Конвенції наступні обставини:
- виконання батьками обов’язків щодо утримання дитини;
- виконання батьком обов’язків щодо утримання матері дитини;
- виконання батьками зобов’язань щодо утримання дитини після незаконного переміщення.
При розгляді на підставі наданих доказів підлягає встановленню:
- чинність Конвенції у відносинах між Україною та іншими державами;
- чи відбулося протиправне переміщення після початку дії Конвенції стосовно України;
- де було постійне місце проживання дитини до виникнення правовідносин та з ким із батьків вона постійно проживала;
- чи було переміщення або утримування дитини протиправним;
- підстави для відмови у задоволенні позову, наявність виняткових обставин (ст. 13 Конвенції).
Основні підстави для відмови у поверненні, що визначені Конвенцією:
- якщо дитина вже прижилася у своєму новому середовищі
- відмова може бути у разі, якщо минуло більше одного року з дати незаконного вивезення
- дитина заперечує проти повернення
- існує ризик ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди, створить для дитини нетерпиму обстановку
- заявник фактично не здійснював права піклування стосовно дитини, або дав згоду на переміщення або утримування дитини, або пізніше дав мовчазну згоду на переміщення або утримування дитини
При вирішенні питання щодо повернення дитини до країни позивача підлягає встановленню, чи є обрана країна для поїздки дитини реально небезпечною для її життя і здоров’я через соціально-політичний, санітарно-епідемічний стан в цій країні.
Які зміни відбулися у Правилах перетинання державного кордону України?
Наразі перетин кордону одним з батьків із дитиною без згоди іншого з батьків є можливим.
Важливо оперативно отримати інформацію про те, у яку країну було переміщено дитину та ким (у супроводі кого) і на якій підставі було здійснено таке переміщення, адже таке переміщення могло бути здійснено і без згоди іншого з батьків дитини.
Зараз пошук дитини можна проводити, зокрема, й шляхом:
- розшуку (встановлення місця знаходження одного з батьків або іншої особи, з якою виїхала дитина) за кордоном через звернення до компетентних органів;
- запити до ДПСУ щодо перетину кордону дитиною;
- запити до консульств/посольств України щодо постановки на консульський облік дитини, набуття/чи не набуття статусу біженця/отримання тимчасового захисту.
Потрібно враховувати, що вирішуючи питання повернення дитини до України (зокрема, на території, де наразі ведуться бойові дії) суд може встановити, що це суперечитиме інтересам дитини, адже може становити загрозу для її життя та здоров’я. Варто об’єктивно оцінювати обстановку у країні та керуватись, перш за все, благополуччям та інтересами самої дитини.
Судовий процес (якщо він буде розпочатий на території України) може тривати значно довше, ніж раніше, адже підготовка позову, збирання доказів і розгляд справи будуть безпосередньо залежати від стану та інтенсивності збройної агресії на тій чи іншій частині території України.