Обставини справи
Справа стосувалася провадження проти сімох чоловіків, обвинувачених у вчиненні зґвалтування заявниці групою осіб, які були виправдані національними судами.
У липні 2008 року заявниця подала заяву до національних органів влади,
стверджуючи, що її було зґвалтовано групою осіб. Вона вказувала, що після
вечірки, на яку її запросив один з імовірних нападників (якийсь Л. Л., з яким вона
знімала короткометражний фільм декілька місяців до цього, в якому заявниця
грала роль «дівчини легкої поведінки», яку було піддано насильству), її було
змушено до вступу у статеві стосунки із сімома чоловіками в машині, коли вона
перебувала під впливом алкоголю.
У подальшому заявниця ідентифікувала підозрюваних, і їх було поміщено під варту на час досудового розслідування. Їхні мобільні телефони та автомобіль,
у якому ймовірно було вчинено злочин, поліція вилучила для цілей розслідування. Було допитано заявницю, підозрюваних та свідків.
У травні 2010 року семеро підозрюваних постали перед судом; шістьох із них у січні 2013 року суд визнав винними за схиляння особи, яка перебувала у стані
фізичної та психологічної слабкості, до здійснення чи вчинення актів сексуального характеру (злочин, вчинення якого карається згідно зі статтею 609-1 разом зі статтею 609-octies Кримінального кодексу). Сьомого обвинуваченого було виправдано оскільки розслідуванням не було встановлено, що він брав участь у зґвалтуванні. Серед іншого суд першої інстанції відзначив, що сторони погодилися з тим, що факт багатопартнерських стосунків дійсно мав місце, проте вони суттєво розійшлись у питанні згоди і того, що були невідповідності в первинній частині фактів, зазначених заявницею.
Шестеро засуджених чоловіків подали апеляційну скаргу. У березні 2015 року
Апеляційний суд виправдав шістьох скаржників, дійшовши висновку, що низка
невідповідностей, відзначених судом першої інстанції, у викладі заявницею
обставин подій підірвали довіру до неї в цілому. Із цієї причини апеляційний суд визнав, що суд першої інстанції помилився, провівши фрагментарну оцінку різних тверджень заявниці, та визнав достовірність деяких фактів.
У липні 2015 року заявниця звернулася до прокуратури з проханням подати
касаційну скаргу та оскаржити наведені в рішенні апеляційного суду міркування.
Прокуратура не зробила цього, і рішення апеляційного суду набрало законної сили.
Посилаючись на статтю 8 Конвенції, заявниця скаржилася, що національні органи влади не захистили її права на захист свого приватного життя та особистої недоторканності в контексті кримінального провадження.
Посилаючись на статтю 14 Конвенції разом зі статтею 8 Конвенції, заявниця
скаржилася на дискримінацію за ознакою статі, вказуючи, що виправдання її імовірних нападників та негативна реакція органів влади впродовж
кримінального провадження можуть обумовлюватися сексистськими
упередженнями.
Оцінка Суду
Стаття 8 Конвенції
ЄСПЛ відзначив, що заявниця не вказувала, що проведення розслідування
характеризувалося недоліками чи явними затримками або ж нездійсненням
органами влади заходів під час судового розслідування. Вона намагалася
продемонструвати те, що спосіб, у який були проведені розслідування та судовий
розгляд, був для неї травматичним і що ставлення органів влади до неї порушило
її особисту недоторканність. Зокрема, заявниця скаржилася на спосіб, у який її
було допитано впродовж всього кримінального провадження, та оскаржувала
аргументи, на які посилалися судді, ухвалюючи свої рішення.
ЄСПЛ уточнив, що порядок допиту ймовірних жертв сексуальних злочинів має забезпечувати справедливий баланс між особистою недоторканністю особи та її гідністю і правами обвинувачених на захист. Хоча обвинуваченому має бути
надана можливість захищати себе самостійно шляхом оскарження правдивості
ймовірних жертв та виявлення можливих невідповідностей у їхніх показаннях,
перехресний допит не може використовуватись як засіб їх залякування чи приниження.
Допити заявниці: Суд відзначив, що ані на етапі попереднього розслідування,
ані під час суду прямої конфронтації між заявницею та її імовірними нападниками не було. Крім того, Суд не вбачив неповаги чи залякування з боку органів розслідування або дій, направлених на те, щоб спрямувати наступні розслідування в конкретному напрямку. Суд дійшов висновку, що поставлені заявниці питання були відповідними / достатніми й мали за мету реконструювати події з урахуванням її аргументів та точки зору та підготувати матеріали розслідування з метою продовження наступного судового розгляду. Хоча з урахуванням обставин це був складний досвід для заявниці, не можна вважати, що спосіб проведення допитів у ході розслідування мав наслідком заподіяння їй невиправданої травми або непропорційного втручання у її особисте та приватне життя.
Суд: оскільки заявниця не була неповнолітньою і не клопотала про проведення
судового розгляду в режимі закритих судових засідань, судові засідання
проводилися відкрито. Однак голова суду першої інстанції вирішив заборонити
журналістам, присутнім у залі судового засідання, проводити зйомку з конкретною метою захисту приватного життя заявниці. Крім цього, він декілька разів втручався під час перехресних допитів, перериваючи адвокатів сторони захисту, коли вони ставили надмірно особисті питання чи коли питання не мали жодного стосунку до фактів. Він також ухвалював рішення про короткі перерви, щоб заявниця могла опанувати себе.
У ЄСПЛ не було сумнівів у тому, що в цілому процес був болючим для заявниці,
особливо з урахуванням того, що їй неодноразово, впродовж більше 2 років,
довелося відповідати на питання, послідовно поставлені слідчими, прокуратурою та вісьмома адвокатами сторони захисту. ЄСПЛ також відзначив, що захист задля того, щоб підірвати довіру до заявниці, ставив їй особисті питання щодо сімейного життя, сексуальної орієнтації та інтимного вибору; ці питання не мали стосунку до фактів, що прямо суперечить не лише принципам міжнародного права стосовно захисту прав жертв сексуального насильства, а й кримінальному праву Італії.
Тим не менше, ураховуючи ставлення / позицію прокурора та голови суду першої інстанції, заходи, вжиті останнім із захисту приватного життя заявниці з метою недопущення дифамації заявниці стороною захисту або задля непотрібного
засмучення заявниці під час перехресного допиту, Суд не може покласти на державні органи, що провадять розслідування, відповідальність за особливо тяжкий досвід, пережитий заявницею, або вважати, що вони не забезпечили належного захисту її особистої недоторканності в ході судового розгляду.
Судові рішення: Суд не замінив своєю оцінкою фактів оцінку національних органів влади у сфері, яка повністю перебуває в їх компетенції. Проте незалежно
від будь-якої оцінки достовірності версії подій заявниці ЄСПЛ підкреслив декілька уривків рішення Апеляційного суду, в яких йшла мова про її особисте та приватне життя і які порушили її права за статтею 8 Конвенції.
Зокрема, Суд визнав необґрунтованими посилання на червону білизну, «демонстровану» заявницею впродовж вечора, як і коментарі щодо її бісексуальності, стосунків та випадкових сексуальних зв’язків. Так само Суд визнав неналежними міркування стосовно «амбівалентного ставлення до статі», які були виявлені апеляційним судом, зокрема з її творчих рішень. Тому Апеляційний суд серед усіх цих сумнівних рішень зіслався на згоду заявниці взяти участь у короткометражному фільмі Л. Л., незважаючи на його насильницький та явно сексуальний характер, проте не прокоментувавши та не навівши жодного аргументу, і цілком справедливо те, що Л. Л. написав та зрежисував цей короткометражний фільм, свідчило про його ставлення до сексу. Так само Суд дійшов висновку, що коментарі стосовно рішення заявниці подати скаргу щодо подій, які, на думку Апеляційного суду, були наслідком бажання «викрити» та відхилити «момент ламкості та слабкості, що відкритий для критики», викликали жаль та не мали жодного стосунку до справи, як і посилання на «нелінійне життя» заявниці.
Суд дійшов висновку, що ці аргументи та міркування апеляційного суду не були відповідними для оцінки правдивості заявниці – питання, яке мало б бути розглянуте у світлі низки об’єктивних висновків, зроблених в ході провадження,
і не мали ключового значення для вирішення справи.
ЄСПЛ визнав, що в цій справі питання правдивості заявниці було особливо
важливим, і він був готовий погодитися з тим, що було б виправданим зіслатися на її попередні стосунки з одним чи декількома іншими обвинуваченими або на деякі аспекти її поведінки впродовж вечора. Проте ЄСПЛ не вбачив того, як сімейна ситуація заявниці, її стосунки, сексуальна орієнтація чи вибір одягу й об’єкт її художньої та культурної діяльності могли б бути відповідними для оцінки
правдивості її слів та кримінальної відповідальності обвинувачених. Тому Суд
не міг дійти висновку, що таке втручання у приватне життя заявниці та її репутацію було виправдане необхідністю забезпечити реалізацію обвинуваченими свого права на захист.
ЄСПЛ дійшов висновку, що позитивні зобов’язання захищати ймовірних жертв
гендерно зумовленого насильства також накладають обов’язок захищати їхню
репутацію, гідність і приватне життя, зокрема шляхом нерозголошення особистої
інформації та відомостей, що не стосуються обставин. Крім того, таке зобов’язання є невід’ємною частиною судової функції та випливає з національного права, а також різних міжнародних документів. Відповідно, право суддів вільно висловлювати свої думки в рішеннях, що є проявом дискреційних повноважень судової влади та принципу незалежності правосуддя, обмежене обов’язком захищати репутацію та приватне життя осіб, які звертаються до судів, від необґрунтованого втручання.
ЄСПЛ встановив, що використані апеляційним судом мова та аргументи
відображають існуючі в італійському суспільстві упередження про роль жінки, і,
судячи з усього, були перешкодою для забезпечення ефективного захисту прав
жертв гендерно зумовленого насильства, незважаючи на належне правове
регулювання.
ЄСПЛ переконаний у тому, що кримінальне провадження та покарання відіграють ключову роль в інституційній реакції на гендерно зумовлене насильство та в боротьбі з гендерною нерівністю. Тому надзвичайно важливим було те, щоб судові органи влади уникали відтворення сексистських стереотипів у судових рішеннях, ігнорування гендерно зумовленого насильства та піддання жінки вторинній віктимізації роблячи осудливі й такі, що викликають відчуття вини, коментарі, здатні підірвати довіру жертв до системи правосуддя.
Насамкінець, визнаючи, що національні органи влади в цій справі намагалися
забезпечити проведення розслідування та судового розгляду у спосіб, сумісний
з їхніми позитивними зобов’язаннями за статтею 8 Конвенції, Суд дійшов висновку, що права та інтереси заявниці за цією статтею Конвенції не були належним чином захищені, з урахуванням формулювання рішення Апеляційним судом. Із цього слідувало, що національні органи влади не захищали заявницю від вторинної віктимізації в ході всього провадження, в якому формулювання рішення суду відігравало надзвичайно важливу роль, особливо з огляду на його публічний характер.
Тому було порушено статтю 8 Конвенції.
Висновок
Порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя).
Рішення в цій справі ухвалене палатою 27 травня 2021 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.