Обов’язки держави за Конвенцією про захист прав людини та відповідальність за їх невиконання: суддя ВП ВС Гудима

Дмитро Гудима – суддя Великої Палати Верховного Суду виступив із лекцією на заході: «Застосування стандартів прав людини та норм міжнародного гуманітарного права у національній судовій практиці в умовах воєнного стану», що була організована Національною школою суддів України для суддів та працівників апаратів місцевих і апеляційних судів.

Про це повідомляє прес-служба Верховного Суду.

У своєму виступі Дмитро Гудима розповів про обов’язки держави за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) і відповідальність за їх невиконання.

«Дуже часто поняття юрисдикції ототожнюється з перебуванням особи на території держави. Але юрисдикція держави не завжди поширюється на її власну територію, а іноді ця юрисдикція поширюється й на чужі території. Приклад України, на жаль, є релевантним як для першого, так і для другого випадку», – висловився суддя.

Він розкрив питання про значення для української правової системи екстратериторіальної юрисдикції.

Існує два випадки здійснення екстратериторіальної юрисдикції. Перший – органи влади та їхні посадові особи виконують свої завдання і функції за межами кордонів цієї держави. Другий – держава здійснює ефективний контроль над відповідною територією за кордоном і за її населенням внаслідок військової окупації чи за згодою, запрошенням або непротивленням уряду, що діє на цій території.

«У справах потерпілих від збройної агресії ключовим є встановлення, внаслідок дій якої саме держави – України чи РФ – постраждала відповідна особа і чи взагалі мала Україна можливість гарантувати права за Конвенцією на тій території, де відбулося порушення прав потерпілого», – зауважив суддя.

Лектор зазначив, що підхід ЄСПЛ у тій чи іншій справі може залежати й від того, що встановлять національні суди. Отже, покладаючи на Україну відповідальність за порушення конвенційних прав, варто розуміти, що таким чином держава своїм судовим рішенням фактично підтверджує, що саме вона здійснювала юрисдикцію на відповідній території в момент цього порушення.

За словами судді, питання про те, до якого часу Україна поширювала свою юрисдикцію на її тимчасово окуповані території та, відповідно, до якого часу саме вона, а не окупант повинна була дбати про гарантування конвенційних прав на цих територіях може виявитися в багатьох справах надзвичайно складним.

Була також звернена увага на постанову ВС у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2022 року № 308/9708/19 щодо судового імунітету РФ.

Лектор зазначив, що згідно з Конвенцією держава-учасниця несе відповідальність лише за власні дії чи бездіяльність. Її обов’язки, які випливають із конвенційних прав і свобод, можна поділити на дві групи: негативний обов’язок і позитивні обов’язки. Негативний полягає в утриманні від неправомірного втручання у права та свободи. Позитивні обов’язки – створення законодавчих та інституційних механізмів для гарантування кожному, хто перебуває під юрисдикцією держави, ефективного використання прав і свобод та їх відновлення в разі порушення.

Порушення державою будь-якого з конвенційних обов’язків – як негативного, так і позитивного матеріального чи позитивного процесуального – може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації (відшкодування) – підкреслив лектор.

Узагальнюючи, Дмитро Гудима звернув увагу на постанову ВП ВС від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, де зазначив, що факти загибелі людей на підконтрольній державі території, тобто на тій, на якій вона здійснює юрисдикцію в сенсі ст. 1 Конвенції (зокрема, у межах її кордонів у періоди проведення АТО, операції Об’єднаних сил), не означають автоматичного порушення гарантій права на життя за ст. 2 Конвенції. Тим більше не означає такого автоматичного порушення і загибель людей на території, яку держава в межах її кордонів із незалежних від неї причин не контролює (тобто на тій, на якій вона не здійснює юрисдикцію в сенсі ст. 1 Конвенції).