Стаття 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» щодо підтвердження настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, не може застосовуватися до правовідносин з виплати заробітної плати.
Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу Приватного
акціонерного товариства «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12 квітня 2021 року та рішення Господарського суду Донецької області від 03 грудня 2020 року за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» про стягнення заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 102 723,50 грн в межах розгляду справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу», і прийняла постанову, в якій зазначила таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
07 вересня 1999 року на підставі наказу від 21 вересня 1999 року ОСОБА_1 було
прийнято на роботу до Відкритого акціонерного товариства «Шахта Комсомолець Донбасу».
Відповідно до наказу від 15 березня 2017 року ОСОБА_1 звільнений за угодою
сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, про що міститься відповідний запис у доданій до позовної заяви копії трудової книжки позивача. Підставами припинення трудового договору є угода сторін.
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначав, що у день звільнення позивачу не була виплачена заробітна плата за період з 01 березня 2017 року по 15 березня 2017 року в розмірі 8 944,50 грн, а також не була виплачена компенсація за невикористану щорічну відпустку (117 днів) в сумі 93 779 грн.
ОЦІНКА СУДУ
Предметом касаційного перегляду в цій справі є питання наявності підстав для стягнення на користь працівника з відповідача-роботодавця (виробничі потужності якого знаходяться на території проведення антитерористичної операції) невиплаченої заробітної плати.
Як стверджує відповідач, звільнення позивача зумовлене забезпеченням безпеки працівників у зв’язку з тим, що у березні 2017 року підприємство було
захоплено невідомими озброєними особами, що підтверджується науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України. Відповідач вважає такі події обставинами непереборної сили, які знівелювали можливість ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» виконати свої зобов’язання відповідно до статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України перед звільненим працівником.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов’язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п’ятій статті 97 КЗпП України.
Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов’язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов’язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку наявності обставин непереборної сили.
Згідно із частиною першою статті 9 ЦК України, положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (пункт 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі No 761/9584/15-ц).
Частиною першою статті 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила
зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Виплата заробітної плати працівнику – це обов’язок роботодавця. Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов’язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.
Отже, положення частини першої статті 617 ЦК України не можуть бути підставою для звільнення ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» від обов’язку виплатити позивачу невиплачену заробітну плату.
На підтвердження настання форс-мажорних обставин відповідачем надано
науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення
антитерористичної операції» встановлено, що протягом терміну дії цього Закону
єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин
непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення
антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов’язань, є сертифікат Торгово-
промислової палати України.
Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини
непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування – обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (ст. 75 ГПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів.
Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що оскільки виплата заробітної плати працівнику – це обов’язок роботодавця, стаття 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не може
застосовуватись до правовідносин щодо виплати заробітної плати.
Суди встановили, що заробітна плата виплачувалася відповідачем позивачеві до кінця лютого 2017 року. При цьому сторони не заперечують тієї обставини, що захоплення підприємства відбулося 13 березня 2017 року, припинення трудових
відносин за угодою сторін відбулося 15 березня 2017 року, тоді як відповідач
відмовляється сплатити позивачу заробітну плату з 01 березня 2017 року.
Отже, суди встановили факт невиплати позивачу заробітної плати з 01 березня 2017 року по 15 березня 2017 року.
З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо стягнення з відповідача на користь
позивача заборгованості з виплати заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 15 березня 2017 року у розмірі 8 944,50 грн.
З огляду на висновки, викладені у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду вбачає підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі об’єднаної
палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі
No 243/2071/18 про те, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку
або непереборної сили.
Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 26 жовтня 2022 року у справі No 905/857/19 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/107219912.