Учасники круглого столу «Безоплатна правова допомога в Україні. Шляхи виходу з кризи», який відбувся в Національній асоціації адвокатури України, визнали чинну систему безоплатної правової допомоги в Україні такою, що несе ризики незалежній діяльності адвокатів та потребує негайних змін.
Під час заходу адвокат Оксана Каденко виступила з доповіддю щодо особливостей взаємодії держави та адвокатури щодо надання безоплатної правової допомоги.
“Ми виходимо з того, що безоплатна правова допомога – є видом державної гарантії, яка спрямована на забезпечення рівності людей у праві захищати свої права за допомогою професійних правозахисників.
В нашій Конституції є для цього конкретна норма, яка міститься у статті 59: кожен має право на професійну правничу допомогу, незалежно від того, чи надається вона безоплатно або за договором з клієнтом на платній основі.
В цей же час стаття 131-2 Конституції України говорить про те, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє виключно адвокатура, незалежність якої гарантується державою. Засади діяльності адвокатури визначаються Законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
У нас сьогодні є окреме питання, присвячене незалежності адвокатури, тому я не буду на ньому зупинятись. Лише зауважу: держава взяла на себе багато зобов’язань, за допомогою яких забезпечується функціонування інституту адвокатури та надання адвокатами різного виду правової допомоги, в тому числі й безоплатної вторинної правової допомоги.
Тобто, загальна модель взаємодії держави і адвокатури виглядає так: держава визначила особливу сферу своєї діяльності – сферу правозахисту, якщо дивитись через призму людини, і її ж – сферу правосуддя, якщо дивитись через призму організації влади в Україні.
В цій особливій сфері особлива роль відведена адвокатурі, яка має особливими і притаманними лише їй інструментами забезпечувати право на захист. При цьому, адвокати зобов’язані надавати правову допомогу, а держава зобов’язана створити для цього належні умови.
Особливим, соціальним видом правової допомоги є безоплатна правова допомога, яка покликана задоволити потребу у застосуванні професійних інструментів правозахисту тих, хто з якихось причин не може цього забезпечити собі сам.
Враховуючи те, що надання БПД здійснюється за кошти державного бюджету, в Україні функції організації цього процесу взяла на себе держава безпосередньо. Вважаю, що це було помилкове рішення, але про це трохи пізніше.
Для впорядкування взаємодії між адвокатурою і державою в спільному процесі надання правової допомоги було визначено та законодавчо закріплено, що в системі БПД мають взаємодіяти два самостійні, незалежні один від одного суб’єкти (центри та адвокати), кожен з яких має різні за змістом права та обов’язки.
Перші – мають забезпечувати прозору та справедливу загальну організацію системи БПД: розгляд звернень про надання БПД, у разі їх задоволення – видачу доручень адвокатам, забезпечення оплати послуг адвокатів. А адвокати мають забезпечити надання якісної професійної правової допомоги, яка не має бути гіршою від якості такої допомоги, яка надається на умовах договору, за яким послуги оплачуються клієнтом.
З урахуванням принципу рівності сторін у відносинах є очевидним, що НААУ в обов’язковому порядку має долучатися до розробки всіх законопроектів та підзаконних нормативних актів у сфері надання БПД, спільної реалізації прийнятих положень, аналізу стану функціонування системи та прийняття заходів на її удосконалення, що відповідатиме зобов’язанням України за міжнародним законодавством.
Зокрема, це відповідає Основним положенням про роль адвокатів, прийнятих VIII Конгресом ООН по запобіганню злочинам у серпні 1990 року, відповідно до яких уряди мають забезпечити адвокатам можливість здійснювати їх обов’язків без перешкод, завдання турботи й недоречного втручання. Професійні асоціації мають кооперуватися з урядами для забезпечення права кожного на рівний та ефективний доступ до правової допомоги, з тим, щоб адвокати були здатні за відсутності недоречного стороннього втручання діяти згідно із законом та визнаними професійними стандартами й етичними правилами.
Чому залучатись має саме Національна асоціація адвокатів України? Тому що саме НААУ в силу вимог профільного закону є цією професійною асоціацією, а також організаційною формою та правовою оболочкою адвокатури, єдиним суб’єктом, який може представляти всіх адвокатів України.
До речі, визнаючи та гарантуючи абсолютно самоврядний статус адвокатури та з метою запобігання втручання держави в діяльність адвокатів при наданні ними БПД, у ст.25 профільного закону було визначено, що оцінка якості, повноти та своєчасності надання адвокатами правової допомоги здійснюється виключно комісіями, утвореними для цієї мети радами адвокатів регіонів.
Кваліфікація адвоката при цьому забезпечується чинним порядком отримання доступу до професії та подальшого постійного підвищення свого кваліфікаційного рівня, що відбувається виключно самоврядними способами, до яких держава гарантовано не має бути дотична.
Давайте підсумуємо. Мало бути так: адвокатура в особі НААУ та безпосередньо адвокати зобов’язуються надавати високопрофесійну правову допомогу і самоорганізуватись у цьому процесі згідно встановлених державою стандартів.
Держава ж в особі своїх органів, в тому числі Кабінет Міністрів України, Міністерство юстиції України, Координаційний центр з надання правової допомоги, взяли на себе зобов’язання лише організувати посередництво між людиною, яка потребує правової допомоги, і адвокатом, який її надасть, а потім оплатити роботу адвоката.
Так мало бути, але щось явно пішло не так.
Перші думки про це у мене виникли тоді, коли явно штучно було заблоковано роботу Наглядової ради Координаційного центру з надання безоплатної правової допомоги. Про це, впевнена, ми сьогодні ще поговоримо.
Ну, і однозначно очевидно це стало після представлення перед світовою спільнотою влітку минулого року в м. Лугано (Швейцарія) Плану відновлення України після війни, у якому були матеріали робочої групи «Юстиція». Ось тоді стало зрозуміло, що у взаємодії між державою і адвокатурою є великі складнощі. Ми вже багато разів пояснювали чому, але для нашого шановного європейського колеги та для учасників круглого столу поясню коротко ще раз.
Перед усім світом, на найвищому рівні презентабельності, на піку уваги світу до України було представлено розроблену Мін’юстом візію реформування адвокатури. Це бачення було обґрунтовано жалюгідним становищем адвокатури на даний час і містило судження про те, як буде краще: без єдиної адвокатури і з доступом до професії у спрощених процедурах. І вразив навіть не підривний характер цих матеріалів, а порушення ось тої моделі взаємодії держави і адвокатури, про яку я вам тільки що розповідала.
Хтось у Міністерстві юстиції вирішив, що може всьому світу потужну адвокатуру героїчно воюючої країни представити як дефективний інститут, що потребує корінних змін. А сама адвокатура про це нічого навіть не чула. Більше того, в цей же час пишалась своїми передовими здобутками у сфері самоорганізації, кваліфікування, діджіталізації і т.д.
Свого апогею таке порушення демократичної моделі взаємовідносин держави і адвокатури досягнуло саме у сфері БПД після аналізу Національною асоціацією адвокатів України проблем у ній.
Виявлення адвокатурою істотних порушень у сфері оплати роботи адвокатів, розподілу доручень між ними, впливу на їх правові позиції, втручання у сферу незалежності адвокатури мало на меті посилити спільну роботу НААУ та профільного міністерства задля їх усунення.
Однак, реакція посадових осіб Мін’юсту викрила набагато більшу проблему: виявлені порушення не є випадковими чи ситуативними. Вони є частиною узурпаційного процесу, в якому система БПД використовується не з метою її виникнення, а для знищення адвокатури у тому її вигляді, в якому вона наразі успішно функціонує в Україні.
Я розумію серйозність таких звинувачень, однак, на жаль, в мене для них є достатні підстави.
Перше: уповноважені державою в сфері БПД суб’єкти цілеспрямовано та системно ізолювали адвокатуру від прийняття рішень щодо неї. Яскравим прикладом щодо цього є прийняття цілої низки нормативно-правових актів щодо адвокатів без них: щодо перевірки якості їх роботи, щодо стандартів надання правової допомоги, щодо організації цього процесу тощо.
Друге: спроби адвокатури налагодити діалог та спільну працю щодо удосконалення системи БПД викликали гостру протесну реакцію з боку системи. Наприклад, саме після таких спроб профільна заступниця Міністра юстиції не тільки вдалась до особистих образ очільників адвокатури, а й в публічному просторі зайняла позицію системної дискримінації НААУ. Чого тільки вартують її пости у соціальних мережах про те, що НААУ – безправна громадська організація. І це в той час, коли НААУ має унікальний законодавчо визначений статус представника конституційного інституту держави.
Третє: надані державою повноваження реалізовуються на пряму шкоду самоврядності адвокатури. Прикладом цьому існує спроба блокувати реалізацію рішень Ради адвокатів України через доступні Мін’юсту механізми впливу на реєстрацію юридичних осіб.
І четверте: політика диструктивного протистояння, замість співпраці, лише укріплюється. Зазначене проілюструю прикладом реакції на позов НААУ про зобов’язання Мін’юсту провести конкурс на посаду керівника системи БПД – директора Координаційного центру з надання правової допомоги.
НААУ обґрунтовано вважає, що призначення керівника системи БПД в демократичній відкритій конкурсній процедурі перебуває у прямому зв’язку із тим, як буде розвиватись ця система. Керування такою важливою сферою особою, яка перебуває у повній залежності від держави повністю нівелює всі ті гарантії, які держава створила у своїх відносинах з адвокатурою.
І знаєте якою була реакція на такий позов?
Логічно було б припустити, що призначення конкурсу, а ні! Три дні тому було внесено зміни до чинного законодавства і тепер очільника Координаційного центру буде одноосібно призначати і звільняти Міністр юстиції.
Я особисто вважаю, що остання подія завели взаємини адвокатури та Мін’юсту в глухий кут і для виходу з нього тепер потрібні конкретні антикризові заходи.
Для того, щоб це було очевидно і всім іншим, давайте порівняємо ту модель, яку гарантувала держава, я ту, яка реально є.
Якою вона мала бути, я вже зазначала: держава і адвокатура мали діяти спільно в організації процесу надання правової допомоги і паралельно по суті здійснюваної діяльності.
Якою вона є насправді я зараз вам скажу: Міністерство юстиції України і підконтрольна їй система БПД в особі центрів з надання безоплатної правової допомоги системно розвиваються у бік порушення гарантій незалежності адвокатури, ізолювались від неї та продовжують рухатись у такому напрямку. Вони вже перейняли на себе у певній частині функцію комісій з якості, повноти та своєчасності надання БПД, функцію дисциплінарних органів, функцію кваліфікаційних органів, функцію ведення реєстру адвокатів, функцію підвищення кваліфікації. Але саме страшне, вони вигадали собі функцію, якої за визначенням не може бути у правовій державі: функцію втручання у правові позиції адвокатів та впливу обсяг на дотримання адвокатської таємниці.
І я дуже хочу наголосити: держава у цьому точно не винна, бо нею визначена зовсім інша модель, яка адвокатуру в цілому влаштовує і за якої адвокатура вкрай ефективно функціонувала до цього часу.
Мова скоріше йде про окремих правозастосовчих суб’єктів, які або цієї моделі не зрозуміли, або ж умисно її спотворюють. Адже у всіх інших сферах взаємодія держави і адвокатури таких вад не має і нами спільно реалізовуються діджіталізаційні, освітні, соціальні, правові та інші проекти.
І в одному, і в другому випадку це необхідно припинити, власне на що і спрямований наш круглий стіл.
Ми маємо повернутись до здорової моделі взаємодії держави і адвокатури в сфері надання БПД і, оскільки наш круглий стіл передбачає проголошення резолюції, я хочу внести пропозицію включити у неї тезу про те, що законодавчо закладена модель взаємовідносин адвокатури і держави, в тому числі і у сфері БПД, передбачає виконання адвокатурою надважливої конституційної місії з надання правової допомоги. Держава визначає стандарти, яким це має відповідати як за змістом, так і за формою. А адвокатура самостійно і незалежно робить все інше. Ефективність такої моделі гарантується спільністю дій держави і адвокатури щодо визначення означених стандартів. Порушення такої моделі взаємодії в системі надання БПД ставить під загрозу не тільки ефективність такої системи, а й всі демократичні та правові засади здійснення правозахисту в Україні”, – доповіла Оксана Каденко.