Коли між подружжям виникає спір про поділ майна, першим постає питання про його склад. Квартиру можна знайти в реєстрі, автомобіль — у базі МВС. Але адреса криптогаманця зазвичай не називає власника. Тому, щоб претендувати на частину цифрового активу, треба довести його існування, належність, час і джерело набуття.
Про це зазначає заступник голови Комітету НААУ з питань кібербезпеки та віртуальних активів, адвокат Роман Островський.
Без спеціального закону
Українське право вже має основу для розгляду криптовалюти як майнового об’єкта. Статті 177 і 179¹ Цивільного кодексу відносять цифрові речі до об’єктів цивільних прав та прямо називають серед них віртуальні активи. Тому біткоїн, інші токени та NFT можуть входити до майнової маси, якщо їх існування і належність доведені.
Водночас Закон № 2074-IX «Про віртуальні активи» наразі не набрав чинності. А законопроєкт № 10225-д, який має врегулювати оборот і оподаткування віртуальних активів, Верховна Рада лише прийняла за основу.
Тому сьогодні спори вирішуються за загальними нормами Цивільного та Сімейного кодексів і за правилами доказування, встановленими Цивільним процесуальним кодексом. Саме ця конструкція сьогодні є юридично коректною. Вона працює, хоча не дає готової відповіді на всі технічні питання.
Найпомітніша проблема полягає не в тому, чи можна визнати криптовалюту майном. Для цього загальних норм уже достатньо. Складність виникає на етапі встановлення власника, оцінки та виконання рішення. Держава не має реєстру зв’язку між адресою некастодіального гаманця і фізичною особою. Немає єдиного порядку блокування цифрового активу в цивільній справі. Співпраця з іноземними платформами залежить від їх юрисдикції та внутрішніх правил.
Ще менше визначеності щодо DeFi-позицій, токенів пулів ліквідності, винагород за стейкінг, форків, аірдропів і NFT. Для кожного такого активу доведеться окремо встановлювати, що саме належить особі, коли виникло майнове право, за рахунок якого первинного активу його отримано та чи можна передати його без втрати змісту. Сталої сімейної судової практики, яка давала б універсальні відповіді, наразі немає.
Не гаманець, а джерело
Стаття 60 Сімейного кодексу встановлює презумпцію спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі. Для криптоактиву це означає, що акаунт на ім’я одного з подружжя або одноосібний контроль над приватним ключем самі по собі не роблять актив особистим. Технічний доступ і сімейно-правовий режим майна є різними питаннями.
Презумпція спільності не є безумовною. Особистим може бути актив, придбаний до шлюбу, отриманий у дарунок чи у спадщину, а також придбаний під час шлюбу за особисті кошти. Тому дата купівлі лише відкриває дослідження, але не завершує його. Суд має бачити походження коштів і їх рух до придбання активу.
Цю різницю показує справа № 953/4882/23. Дружина просила поділити кошти, отримані від продажу біткоїнів. Купівля BTC відбулася під час шлюбу. Чоловік доводив, що використав власні заощадження, які мав до шлюбу. Суд першої інстанції дослідив декларації, відомості про доходи, банківські документи та інші докази і визнав гроші від продажу його особистою власністю. Апеляційний суд залишив рішення без змін.
Верховний Суд у цій справі не висловлювався по суті майнового спору. Касаційну скаргу повернули через недоліки у викладенні підстав касаційного оскарження. Тому називати цю ухвалу позицією Верховного Суду щодо правового режиму біткоїна було б помилкою. Значення справи інше. Вона показує, наскільки важливим може стати доказаний зв’язок між особистими заощадженнями і придбанням криптовалюти.
Що саме доводити
У криптоспорі недостатньо принести скриншот із балансом. Зображення може підтвердити, що на екрані колись відображалася певна цифра, але не обов’язково доведе власника акаунта, дату, справжність даних або подальшу долю активу. Сильна доказова позиція складається з кількох взаємопов’язаних частин.
Спочатку треба ідентифікувати сам актив. Для цього мають значення назва токена, мережа, точна кількість, адреса гаманця, ідентифікатор транзакції та історія руху. Далі цифровий слід потрібно пов’язати з конкретною особою. Такий зв’язок можуть підтверджувати дані ідентифікації на біржі, UID акаунта, електронна пошта, номер телефону, банківські перекази на платформу, виведення коштів на відомий рахунок або електронна декларація.
Після цього досліджується джерело придбання. Банківська виписка, P2P-ордер, квитанція, договір дарування, документи про спадщину або підтвердження дошлюбних заощаджень можуть мати більше значення, ніж дата появи токенів у гаманці. Якщо актив продали, потрібні відомості про ціну, одержувача виручки та її подальше використання. Тільки сукупність цих даних дає суду цілісну картину.
Показовою є постанова Верховного Суду у справі № 337/4714/20. Позивачка стверджувала, що подружжя мало один біткоїн, який чоловік продав, а за виручені кошти придбав квартиру. На підтвердження вона посилалася, зокрема, на розписку про передачу логінів і паролів від усіх спільних рахунків та на показання свідка, яка знала про криптовалюту зі слів інших осіб. Цих доказів виявилося недостатньо, щоб встановити придбання біткоїна подружжям і зв’язок між його продажем та купівлею квартири.
Ця справа дає орієнтир на те, що кожна ланка доказового ланцюга повинна підтверджувати наступну. Загальні слова про спільні рахунки не замінюють доказу конкретного активу, а згадка про продаж криптовалюти не доводить, що саме за ці кошти придбано інше майно.
Як шукати приховане
Єдиного реєстру, у якому можна ввести прізвище і побачити всі криптогаманці людини, не існує. Публічний блокчейн показує рух між адресами, але зазвичай не називає їх власників. Тому пошук починається з відомих даних про особу. Це можуть бути банківські платежі, листи від біржі, декларації, UID, відомі адреси або документи, у яких згадана конкретна платформа.
Якщо отримати інформацію самостійно неможливо, сторона може просити суд витребувати її за статтею 84 ЦПК. Стаття 93 ЦПК дозволяє поставити іншій стороні письмові запитання про обставини, що мають значення для справи. У певних випадках варто розглядати забезпечення доказів або забезпечення позову. Проте клопотання має бути конкретним. Суду потрібно пояснити, яка платформа володіє даними, який акаунт або актив ідентифіковано, що саме необхідно отримати чи обмежити та чому існує ризик втрати доказу або відчуження майна.
Найкращі шанси на практичний результат виникають тоді, коли криптовалюта зберігається на централізованій біржі. У такому разі є оператор, який ідентифікує клієнта і технічно може обмежити операції з акаунтом. Якщо актив перебуває у некастодіальному гаманці, ситуація складніша. Запис у блокчейні не можна заблокувати ухвалою українського суду, а переказ без приватного ключа технічно неможливий.
Але українська ухвала не гарантує, що в іншій юрисдикції платформа надасть інформацію або заблокує актив. Іноді потрібні процедури міжнародної правової допомоги, а інколи виконання взагалі буде непропорційно складним. Цю обставину потрібно оцінювати до подання позову, а не після отримання рішення.
Самостійний вхід до чужого акаунта, використання знайденого пароля або seed-фрази не є прийнятним способом збирання доказів. Це створює окремі правові ризики і може поставити під сумнів допустимість отриманої інформації. Для судової справи важливий законно отриманий і належно зафіксований доказ.
Реалістичний спосіб
Найпростіше врегулювати питання договором. Якщо сторони домовилися про передачу криптовалюти, у документі варто вказати точну кількість, назву активу, мережу, адресу одержувача, строк переказу, розподіл комісії та спосіб підтвердження виконання. Зазвичай таким підтвердженням буде ідентифікатор транзакції. Передавати seed-фразу замість визначеної частини активу небезпечно, оскільки вона відкриває контроль над усім гаманцем.
У судовому спорі теоретично можливий поділ взаємозамінних токенів у натурі. Проте вимога про передачу частини криптовалюти має сенс лише тоді, коли встановлено актив, його кількість, мережу та особу, здатну виконати переказ. Публічної сталої української практики, у якій суд не лише визначив частки, а й забезпечив фактичну передачу токенів між колишнім подружжям, поки недостатньо. Тому говорити про сформований механізм рано.
Більш реалістичною є грошова компенсація. За дотримання умов статті 71 Сімейного кодексу актив може залишитися у того з подружжя, хто його контролює, а іншому присуджується вартість належної частки. Якщо криптовалюту продали, предметом поділу можуть стати отримані гроші. Якщо ж спільний актив приховано відчужили не в інтересах сім’ї, адвокат може ставити питання про врахування його вартості при поділі. Така вимога не є автоматичною. Потрібно довести наявність активу, його спільний режим, відчуження, вартість і обставини, за яких ним розпорядилися.
Як визначити вартість
Для волатильного активу сума компенсації залежить від обраної дати та джерела ціни. У спорах про поділ майна суди виходять із дійсної вартості майна на час розгляду справи. Для криптовалюти це правило потребує точнішої методики, адже ціна може істотно змінитися навіть протягом одного дня.
У розрахунку варто фіксувати дату і час, торгову пару, майданчик, ліквідність та комісію. Якщо сторони посилаються на різні біржі, доцільно пояснити, чому обрано конкретне джерело, або використати дані кількох ліквідних платформ. Національний банк не встановлює офіційного курсу BTC, ETH чи USDT. Курс НБУ може бути використаний для перерахунку доларової вартості у гривню, але він не підтверджує ціну самого токена.
Стейблкоїн також не слід механічно прирівнювати до долара один до одного. Його ринкова ціна може відхилятися від заявленої прив’язки. Якщо оцінка або технічна ідентифікація активу оспорюються, може знадобитися висновок спеціаліста чи експерта. Водночас єдиної обов’язкової методики оцінки криптоактивів у сімейних спорах сьогодні немає.
Алгоритм дій
Зважаючи на викладені особливості криптоактиву як обʼєкту реглювання, у спорах про їх поділ варто діяти у такій послідовності:
- Провести інвентаризацію активів. Встановити, які криптовалюти могли належати подружжю, на яких біржах або гаманцях вони зберігалися, а також зібрати відомі адреси, ідентифікатори акаунтів і дані про транзакції.
- Визначити правовий режим кожного активу. Для цього з’ясувати час його набуття, джерело коштів та обставини придбання (ці відомості дозволяють оцінити, чи є криптоактив спільним майном подружжя).
- Зберегти цифрові та фінансові докази. Це скриншоти, біржові виписки, банківські операції, електронне листування, TXID, адреси гаманців, первинні електронні файли та інші дані, які пов’язують актив із конкретною особою.
- Визначити необхідні процесуальні заходи. Залежно від обставин можна порушувати питання про витребування або забезпечення доказів, письмове опитування іншої сторони та забезпечення позову. Такі вимоги мають містити конкретну платформу, акаунт, адресу або актив, щодо якого необхідно вжити заходів.
- Обрати спосіб захисту, який можна реально виконати. Це може бути передача частини криптовалюти, присудження активу одному з подружжя з виплатою компенсації, поділ коштів від його продажу або врахування вартості відчуженого активу. Реальність виконання майбутнього рішення варто оцінювати ще до подання позову.
Тож криптовалюту можна включити до поділу майна подружжя. Але результат залежатиме від доказаного зв’язку між токеном, конкретною особою, періодом шлюбу і джерелом коштів. Чим раніше збережено цифровий та фінансовий слід, тим менше простору залишиться для припущень.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.