Обставини справи: ОСОБА_1 у приміщенні Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету міської ради (далі –Управління) під час оформлення державної допомоги малозабезпеченим сім’ям (далі –соціальна допомога) у поданій заяві про призначення всіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій та пільг (далі –заява) й у декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням допомоги (далі –декларація), умисно не вказала відомостей про наявність у неї другої квартири. У такий спосіб засуджена незаконно отримала державну соціальну допомогу, завдавши державі в особі Управління матеріальної шкоди на загальну суму 2889,37 грн.
У період з 05.03.2015 по 13.03.2017 ОСОБА_1 неодноразово вчиняла аналогічні дії, і таким чином завдала державі матеріальної шкоди на загальну суму 39629,76грн.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за вироком місцевого суду ОСОБА_1 засуджено за ч.ч. 1, 2 ст. 190, ч.ч.1,3ст.358КК.Апеляційний суд скасував цей вирок у частині призначеного покарання та ухвалив новий.
Підстави розгляду кримінального провадження ОП: забезпечення сталості та єдності судової практики, а також необхідність відступу від висновку про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах ВС від 17.09.2019 (справа No236/2520/17, провадження No 51-473км19) та від 31.10.2019 (справа No711/5284/18; провадженняNo51-1508км19), відповідно до яких відображення особою недостовірних відомостей у документах, на підставі яких установлюється право на отримання соціальної допомоги та її розмір, має прямий причинний зв’язок з отриманою неправомірною вигодою, а тому факт наявності механізму щодо повернення надміру виплачених коштів у цивільно-правовому порядку не свідчить про неможливість застосування до цієї особи належної правової процедури у виді кримінального переслідування та подальшого притягнення до відповідальності згідно з вимогами кримінального закону;повідомлення особою завідомо недостовірних відомостей про доходи та майновий стан при встановленні за нею права на отримання державної соціальної допомоги свідчить про наявність у діях такої особи умислу на заволодіння державними коштами шляхом обману, а отже, і складу злочину, передбаченого ст. 190 КК.
Позиція ОП: судові рішення скасовано, кримінальне провадження закрито.
Обґрунтування позиції ОП: у контексті вказаного питання ключовим є визначення виду правовідносин (цивільних чи кримінально-правових), пов’язаних із способом отримання допомоги.
Факт установлення законодавцем механізму повернення органу соціального захисту надміру виплачених коштів не виключає притягнення особи за вказані умисні дії саме до кримінальної відповідальності, адже згадана процедура має техніко-правовий характер, містить порядок вчинення відповідних цивільно-правових дій і є однією з гарантій мінімізації необґрунтованих звернень за соціальною допомогою. Існуючий у Законі No1768-ІІІ механізм не стосується ознак складу злочину, передбаченого ст.190 КК (караність якого визначається тільки цим Кодексом), а тому не може ставити під сумнів правомірності притягнення до кримінальної відповідальності за шахрайство, за умови доведеності всіх елементів кримінального правопорушення й винуватості особи.
Крім того, установлення законодавцем окремого правового механізму повернення безпідставно виплачених коштів не виключає необхідності та можливості правової оцінки дій, унаслідок яких відбулося заволодіння коштами. Такий механізм не покладає на правопорушника жодних додаткових негативних наслідків, а спрямований на повернення безпідставно набутого майна. Саме з огляду на компенсаційний характер цього механізму він стосується повернення тільки безпідставно набутого майна, тобто лише надміру виплачених коштів.
Таким чином, правильність правової оцінки поведінки особи, котра отримує матеріальну допомогу, не маючи за законом для цього права, безпосередньо залежить від належного з’ясування наявності елементів складу злочину шахрайства.
Як випливає з нормативного визначення шахрайства (ст.190 КК), неповідомлення (незазначення) відомостей про наявність нерухомого майна як спосіб отримання соціальних виплат (допомоги) є одним із різновидів обману, що характеризується документальною (письмовою) формою та проявляється через пасивну поведінку особи, котра не повідомляє обов’язкової за законом інформації. Тому діяння ОСОБА_1 суд визнав кримінально караними і кваліфікував за ч.1 ст.190, ч.2 ст.190 КК.
Водночас під час здійснення судового та апеляційного провадження не було враховано особливостей Закону No1768-ІІІ і всупереч пунктам 1, 2 ст.7 КПК не з’ясовано, чи мала ОСОБА_1 право на соціальну допомогу на іншій, ніж зазначена у її заяві, підставі, хоча від цього, зважаючи на існуючий компенсаційний механізм, залежить правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Між тим, як видно з отриманих на стадії касаційного провадження документів, доводи в касаційній скарзі про наявність у ОСОБА_1 під час звернення до органів соціального захисту права на призначення державної допомоги на іншій підставі, передбаченій ч. 2 ст. 7 Закону No 1768-ІІІ, є слушними. Указаний факт було встановлено у цивільній справі (No159/2606/19) апеляційним судом, який постановою від 09.12.2019 відмовив у задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_1 надміру виплачених коштів (22923,91 грн) на користь держави в особі Управління.
У своєму рішенні вказаний суд зазначив, що єдиним доходом родини є соціальні виплати, ОСОБА_1 позбавлена можливості працювати, вона –одинока матір, сама виховує сина з вадами здоров’я, котрий перебуває на диспансерному обліку, потребує постійного лікування та домашнього догляду, а не відображена у деклараціях квартира є житлом довгострокової новобудови, не використовується за цільовим призначенням або ж для здачі в оренду. Згадана постанова є чинною, адже КЦС ухвалою від 30.01.2020 відмовив у відкритті провадження за касаційною скаргою Управління.
Отже, зважаючи на факт наявності у ОСОБА_1 підстави для призначення соціальної допомоги, якого не спростовано стороною обвинувачення, убачається, що під час звернення до органу соціального захисту населення засудженою не було додержано лише порядку оформлення документів (елемент складу цивільно-правого делікту). Проте саме собою наведене порушення не може розцінюватися як шахрайство.
У контексті викладеного, ураховуючи, що у діяннях ОСОБА_1 не міститься всіх елементів (ознак) складу злочину шахрайства, її засудження за ч. 1 ст. 190,ч.2 ст.190 КК є необґрунтованим.
Виходячи з приписів ст.17 КПК, змісту примітки до ст.358КК щодо обов’язковості наслідків правового характеру як елементу складу цього злочину, засудження ОСОБА_1 за підроблення документів, їх використання та вчинення таких діянь повторно також є необґрунтованим.
Таким чином, у цій справі закон України про кримінальну відповідальність було застосовано неправильно. Тому оскаржений вирок й у порядку ч.2 ст.433 КПК вирок суду першої інстанції підлягають скасуванню на підставі п.2 ч.1 ст.438 вказаного Кодексу, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 –закриттю відповідно до п.2 ч.1ст.284 КПК у зв’язку зі встановленням відсутності в діяннях складу злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст.358 КК.
Висновок: з огляду на положення ч. 1 ст. 61 Конституції України, ч.1 ст. 2, частин1, 3 ст. 3 КК, саме собою встановлення в Законі No1768-ІІІ механізму повернення органу соціального захисту надміру виплачених коштів не виключає притягнення особи до кримінальної відповідальності за шахрайство (ст.190КК) за умови, якщо в діянні особи є всі елементи складу вказаного кримінального правопорушення і під час звернення за державною соціальною допомогою не було жодних правових підстав для призначення цій особі такої допомоги.
Детальніше з текстом постанови ОП від 16.11.2020 у справі No159/3357/18 (провадження No51-2570кмо19) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/93014931
Окрема думка: https://reyestr.court.gov.ua/Review/93053821