Порушення вимог ст. 6 Конвенції щодо розумних строків розгляду кримінального провадження не може автоматично розглядатися як підстава для звільнення засудженого від відбування покарання за ст. 75 КК

Однак разом з іншими даними, що характеризують особистість засудженого, та з урахуванням надмірної тривалості кримінального провадження це дозволяє застосувати інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням, оскільки в такому випадку досягнення мети покарання та виправлення засудженого можливе і без ізоляції від суспільства.

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд визнав винуватим та засудив ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 191 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням
організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності. За цим вироком ОСОБА_1 також визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 357, ч. 1 ст. 366 КК, та виправдано за недоведеністю винуватості у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.

Апеляційний суд змінив рішення місцевого суду в частині призначеного покарання за ч. 5 ст. 191 КК, призначивши ОСОБА_1 покарання із застосуванням
ст. 69 цього Кодексу в редакції на час вчинення злочину у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права обіймати посади, пов’язані з виконанням
організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, та без
конфіскації всього майна, що належить йому на праві власності. На підставі ст. 75 КК в редакції на час вчинення злочину ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки та покладено обов’язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК. В іншій частині вирок залишено без змін.

У касаційній скарзі прокурор вказує на те, що апеляційний суд, змінюючи вирок
місцевого суду в частині призначеного покарання за ч. 5 ст. 191 КК, обґрунтовуючи можливість застосування ст. 69 цього Кодексу, послався лише на те, що ОСОБА_1 визнав повністю свою винуватість у скоєному злочинів і відшкодував у повному обсязі шкоду, завдану протиправними діями, та на інші дані, які характеризують засудженого в загально-соціальному плані й не є обставинами, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. При цьому прокурор зазначає, що винуватість у скоєному ОСОБА_1 визнав лише в суді апеляційної інстанції, однак протягом досудового розслідування та розгляду справи судом першої інстанції її не визнавав. Також засуджений відшкодував збитки, завдані злочином, тільки після винесення вироку місцевим судом. Крім цього, суд належним чином не вмотивував застосування до засудженого інституту звільнення від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК в редакції на час вчинення злочину, оскільки фактично взяв до уваги обставини, які використав, застосовуючи положення ст. 69 цього Кодексу в редакції на час вчинення злочину. Таким чином, застосовуючи статті 69, 75 КК в редакції на час вчинення злочину, суд апеляційної інстанції застосував закон, який не підлягає застосуванню, а призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м’якості.

Позиція ККС: залишено без зміни ухвалу апеляційного суд.

Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС визнала необґрунтованими доводи касаційної скарги прокурора з огляду на таке.

Прокурор у касаційній скарзі переконливо не обґрунтовує і не вказує, на підставі
яких даних про особу засудженого можна зробити висновок про неможливість його виправлення без відбування реального покарання. До того ж, визнання винуватості та відшкодування шкоди, завданої злочином, лише на стадії апеляційного розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції, діючи в межах закону та повноважень, з урахуванням конкретних обставин цього кримінального провадження, належно обґрунтував та навів переконливі аргументи, що впливають на призначення покарання засудженому, а тому доводи прокурора в цій частині є неприйнятними.

Крім цього колегія суддів бере до уваги, що положення ст. 6 Конвенції не містять
жодних вимог щодо врахування тривалості кримінального провадження при вирішенні питання про призначення покарання та звільнення від його
відбування. Однак з огляду на принцип верховенства права, закріплений у ст. 8 Конституції України і преамбулі до Конвенції, надмірна тривалість провадження щодо розслідування та судового розгляду кримінальної справи може бути взята до уваги (поряд з іншими обставинами) при вирішенні зазначених питань у контексті з’ясування посткримінальної поведінки підсудного (обвинувачених), визначення можливості досягнення цілей покарання, визначених у ст. 50 КК, у тому числі виправлення засудженого в умовах ізоляції від суспільства або без такої.

У контексті цієї кримінальної справи колегія суддів ККС відзначає, що перебування ОСОБА_1 протягом такого тривалого періоду розгляду
кримінального провадження в стані невизначеності в передчутті можливого
покарання не могло не мати відчутного виховного впливу на його свідомість, у зв’язку з чим засуджений з часом визнав свою винуватість у вчиненому. Крім того, протягом усього часу розгляду кримінального провадження засуджений не вчинив інших злочинів і вів законослухняний спосіб життя, що вказує на можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

Отже, хоча порушення вимог ст. 6 Конвенції щодо розумних строків розгляду
кримінального провадження не може автоматично розглядатися як підстава для звільнення від відбування покарання за ст. 75 КК, однак у сукупності зі встановленими судами даними, що характеризують особистість засудженого,
викладене вище дозволяє прийти до висновку, що досягнення мети покарання та виправлення засуджених можливе й без їх ізоляції від суспільства, а тому в даному випадку застосування ст. 75 КК в редакції на час вчинення злочину є вірним.

Таким чином беручи до уваги обставини цього кримінального провадження,
відомості про особу засудженого, загальну тривалість провадження, яке було
розпочато в 2012 р., ВС вважає, що призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням статей 69, 75 КК у цьому конкретному випадку є допустимим і може розглядатися, у тому числі, як засіб компенсації за тривалий розгляд справи.

Детальніше з текстом постанови ВС від 16.02.2022 у справі No 598/74/14 (провадження No 51-5732км21) можна ознайомитися за посиланням – https://reestr.court.gov.ua/Review/103525203
.