Під час вебінару у Вищій школі адвокатури на тему “Право на приватне життя та право на свободу слова: пошук балансу”, Правдиченко Аліна, адвокат, член Комітету з медіа та рекламного права НААУ, член Громадської ради при Національній раді України з питань телебачення та радіомовлення, розповіла про право суспільства на свободу слова, про конфіденційність та коли опублікування приватної інформації може вважатися правомірним.
Відповідно ст. 32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Натомість, ст. 34 Конституції зазначає, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.
Потрібно зазначити, що і право на приватність, і право на свободу слова також можуть бути обмеженими.
Якщо мова йде про право на приватність, то не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
І в свою чергу право на свободу слова також може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
В Законі України “Про інформацію”, якщо мова йде про приватність, то в ст. 11 зазначено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Якщо мова йде про свободу слова, то в ст. 5 цього Закону зазначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Стосовно ст. 11 Закону України “Про інформацію”, то конфіденційна інформація може бути поширена у випадках:
- згоди на поширення
- можливість поширення визначена законом
- поширення здійснюється в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини
Якщо говорити про інформацію загалом, то вона поділяється на:
- відкриту
- з обмеженим доступом (таємна, службова, конфіденційна)
Конфіденційна інформація це інформація про фізичну особу і інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень.
Конфіденційною інформацією про особу є:
- Національність
- Освіта
- Сімейний стан
- Релігійні переконання
- Стан здоров’я
- Адреса
- Дата і місце народження
- Матеріальний стан
- Майнові та немайнові відносини з іншими особами
- Відомості про побутове, інтимне, товариське, професійне, ділове та інші сфери життя
- (перелік не є вичерпним)
Потрібно зазначити, що відповідно Ст. 29 ЗУ «Про інформацію», інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України, забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків, свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Важливим є концепція публічних осіб.
Відповідно рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року, публічний характер як самих органів – суб’єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.
За рішенням ЄСПЛ «Єрузалем проти Австрії», вступаючи у громадську дискусію, приватні особи й об’єднання виставляють себе на загальний огляд і виявляють активність у публічній сфері, мали б терпиміше ставитися як до критики, яку з приводу їхньої мети висловлювали їхні опоненти, так і до засобів ведення цієї дискусії.
В резолюції Асамблеї РЄ “Право на приватність” зазначено, що публічними фігурами являються ті особи, які займають державну посаду і (або) користуються державними ресурсами, а також всі ті, хто відіграє певну роль в суспільному житті, будь-то в галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі.