Про підстави продовження строку затримання згідно з положеннями ст. 289 КАС України

У випадку відсутності співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації та неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи, строк затримання такої особи може бути продовжено шляхом подання відповідного адміністративного позову, який подається кожні шість місяців.

19 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 3 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі No 743/859/20 за позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області до громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про продовження строку затримання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просило продовжити строк затримання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 на шість місяців.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідача, згідно з рішенням
Печерського районного суду міста Києва від 8 січня 2020 року, затримано з поміщенням його до ПТПІ з метою забезпечення його передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію терміном на шість місяців.
Позивачем вживалися заходи щодо виконання рішення суду, в той час, неможливо ініціювати процедуру реадмісії за стандартною процедурою через відсутність співпраці відповідача та неодержання інформації з країни громадянської належності останнього щодо встановлення його особи.

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 3 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року, позов задоволено. Продовжено строк затримання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 на шість місяців.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

ОЦІНКА СУДУ

За приписами частин одинадцятої та тринадцятої статті 289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове
видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять
місяців.

Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської
належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

З системного аналізу наведених правових норм слідує, що у випадку відсутності співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації та неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи, строк затримання такої особи може бути продовжено шляхом подання відповідного адміністративного позову, який подається кожні шість місяців.

Законом України від 5 червня 2013 року «Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про реадмісію» ратифіковано Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про реадмісію, підписану 22 жовтня 2012 року. Вказаною Угодою, а також Інструкцією про порядок реалізації компетентними та уповноваженими органами України міжнародних угод про реадмісію осіб, затвердженої наказом МВС України від 16 лютого 2015 року No158, визначено підстави та порядок реалізації компетентними та уповноваженими органами України положень про реадмісію (приймання-передавання) громадян обох держав, а також порядок їх взаємодії під час здійснення реадмісійних процедур.

Відповідно до положень вказаної інструкції, проведення заходів реадмісії з будь-якою договірною стороною передбачає ряд організаційних заходів, які включають процедуру ідентифікації особи, обмін інформацією між сторонами, та сам процес передачі особи від одного компетентного органу до другого компетентного органу.

Розділом VІ Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом МВС України,
Адміністрації ДПС України, СБУ від 23 квітня 2012 року No353/271/150, визначено порядок дій з ідентифікації та документування іноземців. Згідно з пунктом 1 Розділу VІ зазначеної Інструкції передбачено, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування. З цією метою, до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні
запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені
анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.

Таким чином, анкета визначеного зразка, заповнена іноземцем, є необхідною
складовою для проведення процедури ідентифікації іноземця.

Відповідно до частини четвертої статті 30 No3773-VI іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території
України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому
видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних
договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового
перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більше як на 18
місяців.

Таким чином, громадяни, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають реадмісії, що в свою чергу виключає можливість застосування до них процедури примусового видворення, а відповідно й затримання з метою поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні для ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

Проте у разі відсутності доказів того, що відповідач є громадянином Російської Федерації, виключається можливість застосування до спірних правовідносин положень Угоди.

Такого ж правового висновку за аналогічних фактичних обставин справи дійшов Верховний Суд у постанові від 7 лютого 2019 року у справі No308/8109/17.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 19 листопада 2020 року у справі No 743/859/20 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/92972352.