За вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні
кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.15, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190,
ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 185 КК. За ухвалою апеляційного суду зазначений
вирок залишено без змін.
В обґрунтування касаційної скарги засуджений вказав, що судом першої
інстанції порушено порядок допиту потерпілих, оскільки він здійснювався з іншого приміщення, а не в залі судового засідання.
ВС скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та призначив новий
розгляд у суді першої інстанції, звернувши увагу на таке.
Порядок проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час
судового провадження (дистанційного судового провадження), регламентований
ст. 336 КПК.
У кримінальному провадженні, яке є предметом касаційного розгляду, судом
першої інстанції порядку, передбаченого ст. 336 КПК, не дотримано.
Розглянувши клопотання неповнолітніх потерпілих про їх допит з іншого
приміщення суду, які були обґрунтовані побоюванням незаконного впливу на них
з боку товаришів та знайомих обвинуваченого, суд першої інстанції, незважаючи
на заперечення сторони захисту, без постановлення мотивованої ухвали, прийняв рішення про задоволення клопотання потерпілих.
При цьому допит потерпілих здійснювався з іншого приміщення суду шляхом
лише аудіоконференції в умовах, які не надали можливості стороні захисту бачити осіб, які допитуються.
Рішення про забезпечення безпеки учасників кримінального провадження
і проведення їх допиту в режимі відеоконференції з такими змінами зовнішності і голосу, за яких осіб неможливо впізнати, як це передбачено ч. 8 ст. 336 КПК,
судом першої інстанції не приймалося.
Таким чином, місцевим судом при допиті неповнолітніх потерпілих допущено
порушення, принаймні, двох вимог ст. 336 КПК: 1) неприйняття мотивованої ухвали у випадках, прямо передбачених КПК та 2) недотримання принципу гласності та відкритості судового провадження.
Недотримання загальних засад кримінального провадження при здійсненні
окремих процесуальних дій у будь-якому разі повинно визнаватися судами
істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і, як наслідок, – визнання доказів недопустимими.
Визнання судом доказів, отриманих під час досудового розслідування,
недопустимими є безповоротнім, оскільки, з огляду на відсутність у чинному КПК
інституту повернення справи на додаткове розслідування, відсутні і процесуальні
механізми усунення порушень, які призвели до визнання доказів недопустимими.
Істотне порушення судом першої інстанції порядку отримання доказів (у даному випадку – показань потерпілих) не є безповоротним. Таке порушення могло бути усунене судом апеляційної інстанції, з огляду на сутність і завдання провадження в суді апеляційної інстанції, однак, незважаючи на те, що в апеляційній скарзі сторона захисту вказувала на порушення порядку допиту неповнолітніх потерпілих і клопотала про їх допит під час апеляційного провадження, зазначений довід не знайшов свого відображення в ухвалі апеляційного суду і не був предметом апеляційної перевірки.
З огляду на процесуальну природу виявленого порушення, колегія суддів вважає, що по суті судове провадження здійснено за відсутності потерпілих, допит яких судом визнано обов’язковим при визначенні в порядку ст. 349 КПК обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження.
Таке порушення вплинуло на законність прийнятого місцевим судом рішення
і є підставою, згідно зі ст. 415 КПК, для призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Детальніше з текстом постанови ВС від 03.06.2020 у справі No 754/3011/17 (провадження No 51-3456км19) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/89793526