Профінформаційний семінар на тему “Реалізація соціальних, трудових, сімейних прав і обов’язків внутрішньо переміщених осіб, які мають дітей” відбувся днями у Кіровоградському міськрайонному центрі зайнятості.
Розвиваючи напрямок правоосвіти населення в рамках проекту “Школа правових знань для дітей та батьків” захід провела Лариса Гретченко, керівник Центру “Адвокат дитини” Вищої школи адвокатури НААУ.
Згідно з програмою заходу Лариса Гретченко приділила увагу наступним важливим питанням:
- – гарантії дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб (надалі – ВПО);
- – процедура взяття на облік ВПО, яка не має документів, необхідних для надання статусу безробітного;
- – припинення самозайнятості ВПО за спрощеною процедурою;
- – трудові права і гарантії, зокрема, право на додаткову відпустку працівникам, які мають двох і більше дітей до 15 років, або дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи;
- – огляд практичних ситуацій, в яких ускладнено облік дітей як ВПО та виплат;
- – реалізація сімейних прав і обов’язків в умовах воєнного часу;
- – підстави сімейно — правової відповідальності, в тому числі можливість позбавлення батьківських прав у випадку перебування одного з батьків на тимчасово непідконтрольній території та самоусунення від участі у вихованні дітей і надання їм допомоги.
- – адміністративна відповідальність за невиконання батьками обов’язків щодо виховання дитини;
- – кримінальна відповідальність за злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною та ухилення від сплати аліментів на утримання дітей.
Державні гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб змістовно висвітлено у авторській тематичній публікації https://bit.ly/3NI21Nm
Розкриваючи питання забезпечення реалізації прав ВПО на зайнятість Лариса Гретченко послугувалася нормами ст. 7 профільного Закону “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 року № 1706-VII
Внутрішньо переміщена особа, яка звільнилася з роботи (припинила інший вид зайнятості), за відсутності документів, що підтверджують факт звільнення (припинення іншого виду зайнятості), періоди трудової діяльності та страхового стажу, реєструється як безробітна та отримує допомогу по безробіттю, соціальні та інші послуги за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття відповідно до законодавства.
Внутрішньо переміщена особа, яка не мала можливості припинити трудовий договір (інший вид зайнятості) відповідно до пункту 1 статті 36, статей 38,39 КЗпП України у зв’язку з неможливістю продовження роботи за таким трудовим договором (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю і соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття має право припинити такий трудовий договір в односторонньому порядку, подавши до центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи заяву на ім’я роботодавця про припинення трудового договору.
Датою припинення трудового договору є день, наступний за днем подання такої заяви.
Центр зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи у день припинення трудового договору повідомляє про це:
- – роботодавця (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними);
- – територіальний орган Пенсійного фонду України;
- – територіальний орган Державної податкової служби.
Взята на облік внутрішньо переміщена особа, яка не має документів, необхідних для надання статусу безробітного, отримує статус безробітного без вимог, що застосовуються за звичайної процедури. До отримання документів та відомостей про періоди трудової діяльності, заробітну плату (дохід), страховий стаж допомога по безробіттю таким особам призначається у мінімальному розмірі, встановленому законодавством на випадок безробіття.
Припинення самозайнятості внутрішньо переміщеної особи здійснюється за її заявою та спрощеною процедурою (без вимог, що застосовуються за звичайної процедури) за місцем проживання такої особи у відповідному територіальному органі державної виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Увагу учасників заходів привернуло роз’яснення реалізації права на додаткову відпустку працівниками, які мають двох і більше дітей до 15 років, або дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Правовими підставами реалізації права на вказану соціальну відпустку є:
- – Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька у догляді за дитиною від 15.04. 2021 № 1401-IX;
- – ст. 19 Закону України “Про відпустки” від 15.11.1996 № 504/96-ВР;
- – ст. 12 Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” від 15.02.2022 № 2136-IX;
За словами лектора, правом скористатися згаданою відпусткою наділений один з батьків. Підстава – рішення роботодавця. Разом з тим, варто пам’ятати про можливу відмову у наданні відпустки в умовах воєнного стану.
Важливим аспектом у реалізації права на додаткову відпустку одним з батьків є документальне підтвердження факту, що другому з батьків дітей така соціальна відпустка не надавалася. Як приклад, це може бути довідка з місця роботи другого з батьків про те, що працівник не використовував додаткову відпустку або будь — який інший документ, який достовірно підтверджує невикористання відпустки.
У випадку, якщо працівник таку довідку не може надати з об’єктивних причин (другий з подружжя є безробітним, приватним підприємцем тощо), то відповідними документами можуть стати: копія трудової книжки, витяг з електронної трудової книжки з порталу електронних послуг ПФУ, довідка з центру зайнятості, довідка про зайняття підприємницькою діяльністю тощо.
Проблематика набуття статуту ВПО дитиною та отримання пов’язаних з цим виплат зосереджено на прикладах ситуацій у матеріалі ВША НААУ: https://bit.ly/3bHhrUp
Одним з найбільш актуальних питань є реалізація сімейних прав і обов’язків в умовах воєнного часу.
В огляді положень Конституції України, Сімейного Кодексу України та Закону України “Про охорону дитинства” Лариса Гретченко наголосила на ключових засадах сімейних відносин та пріоритеті найкращих інтересів дитини:
- – Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються Основним Законом держави.
- – Рівність прав і обов’язків батька й матері щодо своїх дітей, відповідальність за невиконання та ухилення від виконання батьківських обов’язків.
- – Предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
- – На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
- – Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров’я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов’язків відповідно до закону.
Проблемні аспекти сімейних спорів переважно торкаються таких питань як:
- – аліментні зобов’язання;
- – участь у вихованні, навчанні дитини;
- – перешкоди у спілкуванні з дитиною другому з батьків чи іншим родичам;
- – підстави і механізми повернення дітей, вивезених за кордон одним з батьків чи іншим членом сім’ї після 24.02.2022 р., евакуйованих та примусово переміщених дітей до російської федерації.
Акцентуючи увагу до підстав сімейно — правової відповідальності керівник Центру “Адвокат дитини” ВША НААУ підкреслила, що позбавлення батьківських прав стосовно дитини є крайнім заходом впливу.
Обговорюючи з учасниками ймовірність позбавлення батьківських прав, у випадку перебування одного з батьків на тимчасово непідконтрольній території та самоусунення від участі у вихованні дітей і надання їм допомоги, лектор відзначила наступне:
- – Проживання одного з батьків на непідконтрольній території України, дестабілізована соціально-економічна ситуація в таких регіонах, обмеженість впливу й контролю української влади на ситуацію та неможливість повноцінної підтримки жителів у складних обставинах дійсно можуть вплинути на спроможність належного виконання батьківських обов’язків.
- – Важливо, щоб у таких обставинах батьками було збережено розуміння, убезпечено розрив зв’язків та всіляко вчинялися дії і намагання робити спроби спілкуватися з дитиною;
- – Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не створюють умов для отримання нею освіти.
Ці фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.
Більше за темою: Батьківство на непідконтрольній території та майбутнє дитини за кордоном – перспективи судової практики https://bit.ly/3Nu2e6F
В завершення лекції Лариса Гретченко розкрила передумови адміністративної і кримінальної відповідальності батьків за дії, що порушують права дітей чи не відповідають їх інтересам і навела приклади з практики притягнення винних осіб до:
- – адміністративної відповідальності за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей (ст. 184 КУпАП);
- – кримінальної відповідальності за злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні (ст. 164 КК України)
- – кримінальної відповідальності за злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки (ст. 166 КК України)