Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського районного суду Сумської області від 23 жовтня 2019 року у складі судді Степаненка О. А. та постанову Сумського апеляційного суду від 23 січня 2020 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Левченко Т. А., Орлова І. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтингово-видавнича компанія «Ділові перспективи» (далі – ТОВ «КВК «ДП») у серпні 2018 року звернулося до суду з позовом про зобов`язання ОСОБА_1 спростувати розповсюджену неправдиву інформацію про ТОВ «КВК «Ділові перспективи» шляхом опублікування у газеті «Урядовий кур`єр» спростування такого змісту: «Розповсюджена ОСОБА_1 від імені вигаданих осіб в електронних листах різним адресатам інформація про негативну ділову репутацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингово-видавнича компанія «Ділові перспективи» є неправдивою і спростовується»; відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000, 00 грн.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що ТОВ «КВК «ДП» займається видавничою діяльністю і пов`язаними з нею видами діяльності, зокрема міжнародною видавничою діяльністю, і є засновником декількох наукових журналів. Клієнтами позивача є науковці, які скористалися послугами з опублікування їхніх наукових статей у журналах видавництва. У період з жовтня 2017 року до березня 2018 року відповідач, переслідуючи мету зганьбити позивача, використовуючи різні електронні поштові скриньки з різними іменами скриньок та різними доменними іменами поштових серверів, вчиняв незаконні дії, спрямовані на підрив ділової репутації ТОВ «КВК «ДП», які полягали у тому, що від імені різних вигаданих осіб відповідач направляв електронні листи-повідомлення неправдивого дискредитуючого змісту, адресовані національним та іноземним клієнтам, контрагентам, рецензентам товариства, які містять необґрунтовані звинувачення, наклеп та іншу інформацію зневажливого і принизливого характеру, із закликами до бойкотування ТОВ «КВК «ДП». Ці листи отримували члени редакційних рад та автори опублікованих статей журналів, у яких засновником і видавцем або тільки видавцем, є позивач. Підрив ділової репутації шляхом поширення неправдивої інформації посилювався тим, що масові повідомлення здійснювалися ОСОБА_1 від імені неіснуючих науковців. Позивач зазначав, що завдана протиправними діями відповідача шкода полягає в істотному та систематичному приниженні ділової репутації позивача, зниженні національного та міжнародного престижу товариства, підриву довіри до діяльності ТОВ «КВК «ДП», що призвело до втрати клієнтів, контрагентів, рецензентів позивача та підриву його ділової репутації.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні через його необґрунтованість.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 23 жовтня 2019 року позов ТОВ «КВК «Ділові перспективи» задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 спростувати поширену неправдиву інформацію про ТОВ «КВК «ДП» шляхом опублікування в газеті «Урядовий кур`єр» спростування такого змісту: «Розповсюджена ОСОБА_1 від імені вигаданих осіб в електронних листах різним адресатам інформація про негативну ділову репутацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингово-видавнича компанія «Ділові перспективи» є неправдивою і спростовується». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КВК «ДП» 300 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди. Здійснено розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, керувався тим, що ОСОБА_1 вчинив дії, що завдали шкоди правам та охоронюваним законом інтересам ТОВ «КВК «ДП», поширивши про позивача недостовірну інформацію, що ганьбить його ділову репутацію. Так, ОСОБА_1 від імені неіснуючих осіб, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , направлені листи членам редакційних колегій різних журналів, в яких містилася неправдива інформація, що підриває ділову репутацію позивача, який є засновником і видавцем 7 наукових журналів, з яких 3 індексуються у Scopus, а саме: «Проблеми і перспективи менеджменту» (Problems and Perspectives in Management), «Інвестиційний менеджмент і фінансові інновації» (Investment Management and Financial Innovations), «Банки і системи банків» (Banks and Bank Systems). Підтвердженням шкоди, яка була завдана ОСОБА_1 діловій репутації ТОВ «КВК «ДП», є відмови авторів друкуватися у журналах видавництва у подальшому і відкликання статей.
Постановою Сумського апеляційного суду від 23 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Сумського районного суду Сумської області від 23 жовтня 2019 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначивши, щовідповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 10 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача. Однак, усупереч зазначеним положенням законодавства, ОСОБА_1 вчинив дії, що завдали шкоди правам та охоронюваним законом інтересам позивача, поширивши про нього недостовірну інформацію, що ганьбить ділову репутацію ТОВ «КВК «ДП». У той же час будь-яких належних та достовірних доказів на підтвердження того, що поширена ним інформація про позивача у справі є достовірною відповідачем до суду надано не було.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 11 лютого 2020 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Сумського районного суду Сумської області від 23 жовтня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 23 січня 2020 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження наведених судових рішень заявник визначив, що:
– оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;
– судом першої інстанції факт розповсюдження відповідачем оспорюваної інформації встановлено із порушенням процесуального законодавства, на підставі неналежних та недопустимих доказів, зокрема, висновку судової комп`ютерно-технічної експертизи, проведеної у межах досудового слідства, яка призначена слідчим із порушенням кримінально-процесуального закону;
– судами взято до уваги матеріали досудового розслідування, у межах якого слідчим порушено порядок проведення слідчих дій, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, зокрема, щодо проведення обшуку, слідчого експерименту, вилучення мобільних пристроїв, призначення експертизи;
– судом апеляційної інстанції всупереч статті 100 ЦПК України досліджені паперові копії електронних листів та протоколи огляду електронних поштових скриньок, що не є оригіналами електронних доказів;
– суди першої та апеляційної інстанцій не встановили особу, яка поширювала недостовірну інформацію, що призвело до ухвалення неправильного по суті рішення та додаткового обтяження несприятливими наслідками правопорушення, суб`єктом якого ОСОБА_1 не є;
– суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відхили клопотання про дослідження та огляд оригіналів електронних доказів відповідача, які мають значення для правильного вирішення справи;
– судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі
№ 361/2653/15-ц (провадження № 61-46312св18), щодо урахування судами судової експертизи, проведеної у межах кримінального провадження; у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 711/9146/16ц (провадження № 61-20453св18) щодо електронних доказів, поданих стороною у паперовому вигляді.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ТОВ «КВК «ДП» у серпні 2020 року звернулося із застосуванням засобів поштового зв`язку до Верховного Суду з відзивами, у яких просило залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 14 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ТОВ «КВК «ДП» займається видавничою діяльністю (основний вид діяльності) і пов`язаними з нею видами діяльності, зокрема міжнародною видавничою діяльністю. Позивач є засновником і видавцем 7 наукових журналів, з яких 3 індексуються у Scopus, а саме: «Проблеми і перспективи менеджменту» (Problems and Perspectives in Management), «Інвестиційний менеджмент і фінансові інновації» (Investment Management and Financial Innovations), «Банки і системи банків» ( Banks and Bank Systems). Клієнтами ТОВ «КВК «ДП» є науковці, які скористалися послугами щодо опублікування їхніх наукових статей у журналах видавництва .
ОСОБА_1 є засновником та керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний центр наукових досліджень «Віртус», до видів діяльності цього товариства входить, у тому числі, і видання журналів і періодичних видань та інші види видавничої діяльності.
Також місцевим судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з жовтня 2017 року до березня 2018 року, використовуючи різні електронні поштові скриньки (e-mail) з різними іменами скриньок та різними доменними іменами поштових серверів, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та інші, які прив`язані до одного і того самого реєстраційного номера мобільного оператора стільникового зв`язку Vodafone (Україна) з номером НОМЕР_1 , який належить відповідачу у справі, вчиняв незаконні дії, спрямовані на підрив ділової репутації ТОВ «КВК «ДП».
Такі дії відповідача полягали в тому, що він від імені різних вигаданих осіб направляв електронні листи-повідомлення неправдивого дискредитуючого характеру, адресовані національним та іноземним клієнтам, контрагентам, рецензентам позивача, які містять необґрунтовані звинувачення, наклеп та іншу інформацію зневажливого і принизливого характеру, із закликами до бойкотування ТОВ «КВК «ДП». Ці листи отримували члени редакційних рад та автори опублікованих статей журналів, у яких засновником і видавцем, або тільки видавцем, є ТОВ «Ділові перспективи».
Зокрема, 25 лютого 2018 року ОСОБА_1 від імені ІНФОРМАЦІЯ_9 надіслав електронного листа члену редакційної ради Журналу «Проблеми і перспективи менеджменту» (Problems and Perspectives in Management) ОСОБА_9 про те, що начебто на початку 2018 року він «планував подати статтю до журналу та був неприємно здивований тим, що журнал «впав» у якості і публікує в основному статті з України (13 статей з 16 є українськими, що не відповідало дійсності). Далі члену ради ставляться риторичні питання: «Чи дійсно журнал є міжнародним, чи може він став регіональним? … Чи схвалювали Ви, як член редколегії, таку регіональну спрямованість журналу? Чи бачили Ви ці українські статті? Що ви думаєте про їхню якість ?… ».
Аналогічного змісту електронні листи-повідомлення неправдивого дискредитуючого характеру відповідач надсилав національним та іноземним клієнтам, контрагентам, рецензентам позивача.
Зазначені обставини підтверджуються роздруківками цих електронних листів, протоколом огляду електронних поштових скриньок корпоративної пошти ТОВ «КВК «ДП» та електронної поштової скриньки засновника товариства ОСОБА_6 та інформації, яка знаходиться на електронному оптичному диску у вигляді електронних документів.
Крім того, за заявою керівника позивача за цим фактом незаконних дій було заведене кримінальне провадження, унесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 15 березня 2018 року № 42018201010000089 за частиною першою статті 192 КК України (заподіяння значної майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства).
Постановою слідчого Сумського ВП ГУНП в Сумській області від 21 травня 2018 року зазначене кримінальне провадження закрите у зв`язку з тим, що під час досудового розслідування у кримінальному провадженні не вдалося встановити остаточну суму завданих збитків, що є обов`язковою ознакою складу злочину; при цьому вичерпані всі законні і процесуальні можливості їх отримання.
Під час проведення досудового розслідування слідчим експериментом, проведеним 11 квітня 2018 року, підтверджено прив`язку номера мобільного телефону НОМЕР_1 до електронних поштових скриньок ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з яких були надіслані електронні листи з недостовірною компрометуючою інформацією відносно ТОВ «КВК «ДП».
У подальшому здійснено пошук в електронній базі «Армор» за номером мобільного оператора стільникового зв`язку Vodafone (Україна) з номером НОМЕР_1 , внаслідок чого встановлено, що цей номер мобільного телефону належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
Допитані під час досудового розслідування свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 підтвердили, що номер мобільного телефону НОМЕР_1 належить відповідачу ОСОБА_1 , з яким вони знайомі та підтримують ділові стосунки. Доводів на спростування цієї обставини відповідачем надано не було.
Під час проведення 26 квітня 2018 року обшуку за місцем мешкання ОСОБА_1 виявлено та вилучено мобільний телефон марки «LG», модель G4 IMEI 1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 , та сім карту мобільного оператора зв`язку Vodafone з мобільним номером НОМЕР_4 та встановлено, що при переході на інформаційний ресурс (yahoo) та спробі встановити прив`язку зазначеного номера мобільного телефону до електронної поштової скриньки ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом надсилання смс-повідомлення для відновлення паролю до зазначеної поштової скриньки на цей мобільний номер надійшло смс-повідомлення з підтвердженням паролю до зазначеної електронної поштової скриньки.
Під час досудового розслідування призначено ряд судових комп`ютерно-технічних експертиз, проведення яких доручено Сумському НДЕКЦ МВС України. Відповідно до висновків експертизи на належному ОСОБА_1 мобільному телефоні марки «LG», модель G4 IMEI 1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 , є інформація стосовно використання акаунтів електронних скриньок ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Разом із тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299 ЦК України).
Відповідно до статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами.
За правилом статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 568/879/17 (провадження № 61-45041св18), «місцевим судом, на виконання вимог частини п`ятої статті 100 ЦПК України, обґрунтовано не було взято до уваги надані відповідачем паперові копії електронного доказу – знімків вмісту екрана монітора, у зв`язку із неподанням їх оригіналів та поставлення позивачем під сумнів відповідність таких копій оригіналу».
Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 711/9146/16-ц (провадження № 61-20453св18) зазначив про таке: «Посилаючись у спростування доводів апеляційних скарги на те, що факт здійснення публікації відповідного змісту підтверджується роздруківкою із веб-сайту, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що згідно з положеннями глави 5 «Докази» розділу І «Загальні положення» ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, роздруківки Інтернет-сторінок (веб-сторінок), які є паперовим відображенням електронного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Такі роздруківки визнаються доказом у разі, якщо вони виготовлені, видані і засвідчені власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером, тобто набувають статусу письмового доказу. Веб-сторінки є електронними документами, які фізично не можуть надаватися суду, однак вони можуть містити відомості про обставини, які мають значення для справи, тому суд може провести огляд і дослідження таких документів у місці їх знаходження (на відповідному Інтернет-ресурсі за вказаним стороною справи посиланням) з фіксацією таких процесуальних дій у протоколі. Суди першої і апеляційної інстанцій не перевіряли наявність за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 статті із назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5», тобто не встановили з належних і допустимих доказів факт поширення ОСОБА_2 оспорюваної інформації, що є обов`язковим при вирішенні справи про захист честі, гідності і ділової репутації».
У справі, що переглядається, відповідач заперечував відповідність оригіналу наданим позивачем відтвореним копіям веб-листування із необмеженим колом осіб і просив витребувати оригінали електронних документів, втім суд відхилив зазначене клопотання.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Отже, відповідно до наведених положень Закону оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора, проте у справі, що переглядається, наведені докази позивачем до суду не надані.
З урахуванням наведених положень законодавства, а також правових висновків Верховного Суду доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані рішення із порушенням вимог процесуального закону, що є обов`язковою підставою для скасування рішень та направлення справи на новий розгляд, Верховний Суд визнає обґрунтованими.
Касаційний суд, з урахуванням встановлених статтею 400 ЦПК України меж розгляду справи у суді касаційної інстанції, процесуальної можливості усунути допущені апеляційним судом порушення не має, оскільки не може встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
У касаційній скарзі заявник зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 361/2653/15-ц (провадження № 61-46312цс18).
Потрібно зазначити, що у справі № 361/2653/15-ц (провадження № 61-46312цс18), наведеній заявником як приклад неоднакового застосуванням норм права, Верховний Суд розглянув справу про встановлення факту батьківства, що свідчить про різний предмет спору у справі, що переглядається, та у справі, на яку посилається відповідач.
Також Верховний Суд відкидає доводи касаційної скарги про те, що суди встановили обставини справи на підставі матеріалів досудового розслідування, у межах якого слідчим порушено порядок проведення слідчих дій, передбачений КПК України, зокрема, щодо проведення обшуку, слідчого експерименту, вилучення мобільних пристроїв, призначення експертизи. Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про неможливість оцінки наведених доказів згідно з положеннями КПК України, оскільки у цивільному процесі оцінка наданих учасниками справи доказів здійснюється згідно з положеннями ЦПК України. Докази, отримані під час здійснення кримінального провадження, не підлягають оцінці у цивільному процесі на предмет дотримання правил кримінального процесуального права.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі – Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Згідно із пунктами 3, 5 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Сумського районного суду Сумської області від 23 жовтня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 23 січня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.