01 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2, у справі за її позовом в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2
до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення та зняття з реєстрації.
Суди встановили, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від ОСОБА_1. У зазначеній квартирі зареєстрований з 2005 року ОСОБА_3 (брат ОСОБА_1).
У 2013 році ОСОБА_3 одружився. Дружині відповідача з 2021 року на праві власності на підставі договору дарування належить квартира АДРЕСА_3.
Позивач неодноразово зверталась до відділу поліції із заявами з приводу
неправомірних дій відповідача, зазначала, що після проникнення у квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 змінив замки у вхідних дверях та не впускав до квартири власників. Після перевірки поліцією факту вчинення кримінального правопорушення відповідачем не встановлено, викладені в заяві обставини не підтверджено, про що було повідомлено законного представника позивача листом від 09 квітня 2021 року.
ОСОБА_3 є інвалідом другої групи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК.
Рішенням районного суду, залишеним постановою апеляційного суду без змін, у задоволенні позову відмовлено, оскільки відповідач вселився до спірної квартири як член сім’ї колишнього власника, тобто на законних підставах, зареєстрований та постійно проживає у спірній квартирі, іншого житла не має. З огляду на недоведеність позивачем наявності перешкод у володінні та користуванні спірною квартирою чи перешкод у вселенні і проживанні у ній, оцінивши баланс інтересів сторін, дослідивши питання втрати відповідачем свого права на користування житлом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підстави для задоволення позову та виселення відповідача зі спірного житла відсутні.
Постановою Верховного Суду рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін з огляду на таке.
Аналіз положень статей 64, 150, 156, 162 Житлового кодексу України дає підстави для висновку про те, що право членів сім ’ї власника будинку користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім’ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення
надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім’ї.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право
вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).
Права члена сім’ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, в якій зазначено, що члени сім’ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
Отже, аналіз положень ЖК України та ЦК України свідчить про те, що у частині першій статті 156 ЖК України не визначені правила про самостійний характер права члена сім’ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачено право члена сім’ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім’ї від прав власника.
Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування
житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу. Водночас
посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов’язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім’ї власника.
Разом із тим відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування
цим житлом відповідно до закону.
Під час розгляду питання про припинення права користування члена сім’ї
власника житла суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені
статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних
відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування
займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Щодо співвідношення прав учасників у справі про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення та зняття з реєстрації, то судам слід керуватися статтями 391, 395, 405, 406 ЦК України та статтями 64, 150, 156 ЖК України.
У справі, що переглядалась, ОСОБА_3 вселився та був зареєстрований у квартирі зі згоди власника квартири, тривалий час користувався спірною квартирою, у власності житла не має. При цьому він є особою з інвалідністю другої групи. Під час перебування квартири у власності ОСОБА_1 вона сама не зверталася до суду з позовом стосовно користування спірною квартирою, а заявила такі вимоги лише після відчуження квартири на користь свого сина на підставі договору дарування у 2020 році.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили достатньої та пропорційної необхідності у захисті прав неповнолітнього ОСОБА_2 як власника
житла на користування квартирою, в якій він не проживає, а проживає з батьками в іншій квартирі за іншою адресою, шляхом серйозного втручання у право ОСОБА_3 на повагу до житла, яким він користується протягом тривалого часу (з 2005 року).
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі No 296/1389/21 (провадження No 61-213св23) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/109345621.