Щодо ефективного способу захисту у разі, коли сторона договору про відчуження майна, що є спільною власністю, або інша особа хоче отримати еквівалент вартості своєї частки у спільному майні, яке було відчужено без її згоди: ВП ВС

Якщо сторона договору про відчуження майна, що є спільною власністю, або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості своєї частки у спільному майні, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а в разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна – ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.

Позов, який пред’являє особа, яка не була учасником правочину про визнання правочину недійсним, повинен бути пред’явлений до всіх учасників такого правочину. Встановивши факт пред’явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем або залучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме через неналежність відповідача, зокрема через те, що не всі сторони правочину є сторонами справи. Так само суд діє, якщо предметом правочину є майно, яке належить кільком особам на праві спільної власності, залучаючи відповідно до вимог ЦПК України до участі у справі співвідповідачами (належними відповідачами) усіх співвласників.

Велика Палата Верховного Суду розглянула в порядку письмового провадження
справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання договорів недійсними та поділ спільного майна подружжя, і прийняла постанову, в якій зазначила таке.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

18 вересня 1983 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб.

З 2019 року сторони проживали окремо, а шлюбні відносини фактично були припинені.

Під час перебування у шлюбі сторонами придбано транспортні засоби HONDA CR-V 2015 року випуску, RENAULT MASTER 2013 року випуску, MERCEDES-BENZ
SPRINTER 211 2006 року випуску.

Вказані автомобілі були оформлені на відповідача ОСОБА_2.

Разом з тим, у подальшому ОСОБА_1 стало відомо про те, що відповідач на власний розсуд, без згоди позивачки відчужив указані автомобілі.ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог остаточно просила: визнати недійсними договори купівлі-продажу транспортних засобів; стягнути з відповідача грошову компенсацію за належну їй частку у спільному майні подружжя в розмірі 1/2 вартості відчуженого майна.Разом з тим, у подальшому ОСОБА_1 стало відомо про те, що відповідач на власний розсуд, без згоди позивачки відчужив указані автомобілі.

ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного
правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа),
яка не була стороною правочину і хоча й не була титульним володільцем
відчуженого майна, однак вважає своє право власності на це майно порушеним
або вважає порушеним інше речове право на відчужене майно.

За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи
не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину
недійсним (частина третя статті 215 ЦК України) та застосування реституції,
спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме
вони, сторони, мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку
недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину.
Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення
майна відчужувачу. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює права позивача, то судом може бути застосований іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в рамках заявлених позовних вимог.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним у загальному
розумінні, суд зобов’язаний визначити суб’єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та, встановивши факт пред’явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав.

Разом з тим, якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної власності, суд відповідно до вимог ЦПК України залучає до участі у справі про визнання такого правочину недійсним усіх співвласників.

Таким чином, якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину
недійним суд встановить, що позов пред’явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб’єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави або за клопотанням сторони спору здійснює заміну відповідача на належного або залучає співвідповідача.

У справі No 372/504/17 відповідачем був лише іпотекодавець, тоді як іпотекодержатель був залучений до участі у справі третьою особою. Натомість за вказаного складу учасників справи Велика Палата Верховного Суду зробила
висновок про визнання недійсним оспорюваного договору іпотеки. А тому,
на думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, наявні правові підстави для відступу від висновку щодо
застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше
ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі No 372/504/17, шляхом його конкретизації щодо належного складу
відповідачів за рецисорним позовом.

Проаналізувавши аргументи щодо відступу від висновку, Великої Палати
Верховного Суду, вивчивши зміст та мотиви її постанови від 21 листопада 2018 року у справі No 372/504/17, Велика Палата констатує, що позов, який пред’являється особою, яка не була учасником правочину про визнання правочину недійсним, повинен бути пред’явлений до всіх учасників такого правочину. Суд зобов’язаний визначити суб’єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню, та, встановивши факт пред’явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем або залучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову саме через неналежність відповідача, зокрема через те, що не всі сторони правочину є сторонами справи. Так само суд діє у випадку, якщо предметом правочину є майно, яке належить кільком особам на праві спільної власності, залучаючи відповідно до вимог ЦПК України до участі у справі співвідповідачами (належними відповідачами) усіх співвласників.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

З метою захисту прав співвласників майна, у тому числі майна подружжя, норми
цивільного та сімейного законодавства (стаття 369 ЦК України, частина третя та четверта статті 60 СК України) містять приписи, згідно з якими для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або)
державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Зазначені приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна.

Тобто відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину,
укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

Вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом
пред’явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата
Верховного Суду виснує, що пред’явлення позову стороною договору або іншою
особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним
способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою
повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі No916/2813/18 (пункт 8.67)).

В іншому випадку, у разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди,
вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що сторони правочинів повинні діяти добросовісно й у випадку порушення цього обов’язку вони позбавляються
захисту (стаття 13 ЦК України). Зазначене свідчить, що відчуження одним із подружжя спільного подружнього майна за ціною, нижчою за ринкову вартість
цього майна, без згоди на таку вартість іншого з подружжя є порушенням права
цього подружжя на мирне володіння своїм майном та отримання за нього
справедливої ціни, а також є проявом недобросовісності відчужувача, що позбавляє останнього права виплатити компенсацію саме у визначеному договором розмірі.

У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв’язку з цим – неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості,
визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції іншому з подружжя (співвласнику) у зв’язку з припиненням його права на спільне майно. При цьому
вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям,
визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним з подружжя проти волі іншого.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком
апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання
недійсними спірних правочинів у зв’язку з непритягненням до участі у справі у якості співвідповідачів набувачів спірного майна, а також з підстав того, що в разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати
еквівалент вартості в майні, яке було відчужено без її згоди, і подає позов про
стягнення компенсації в розмірі своєї частки у вартості відчуженого спільного
майна, то пред’явлення одночасно позову про визнання договору недійсним не є ефективним способом захисту її прав, оскільки такий спосіб захисту не захищає та не відновлює у результаті її порушене право.

Також не можна погодитись із висновками апеляційного суду про стягнення
компенсації у розмірі, зазначеній у договорі відчуження спірного майна, оскільки,
як зазначалося вище у цій постанові, у разі відчуження майна одним із подружжя
проти волі іншого з подружжя та у зв’язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, слід визначити ринкову вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

Апеляційний суд на зазначене належної уваги не звернув, у результаті чого дійшов помилкового висновку при визначенні розміру грошової компенсації, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 за належну їй частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя, в розмірі 1/2 вартості відчужених
транспортних засобів від суми, зазначеної у договорі відчуження.

Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 22 вересня 2022 року у справі No 125/2157/19 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/107706743.