11 вересня 2024 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного
провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі і гідності.
Суди встановили, що ОСОБА_2 на своїй публічній інтернет-сторінці у соціальній мережі «Facebook» розмістив відеоматеріал із заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_2», кількість переглядів якого постійно збільшувалася.
Позивач вважав, що поширена відповідачем інформація є недостовірною, не відповідає дійсності, порушує права та свободи, ганьбить честь, гідність та ділову репутацію всіх жителів Чернівецької області та його. Він, будучи народним депутатом України, голосував за законопроєкти, якими пропонувалося встановити мораторій на вивезення за кордон деревини та пиломатеріалів у необробленому вигляді строком на 10 років, збереження лісового фонду країни шляхом обмеження внутрішнього споживання необроблених лісоматеріалів і посилення адміністративної та кримінальної відповідальності за незаконну вирубку лісу й контрабанду такого, вдосконалення заходів щодо охорони ялицево-букових лісів на гірських схилах Карпат тощо, що спростовує викладене у відеоматеріалі.
Суд першої інстанції задовольнив позов. Рішення суду мотивовано тим, що інформація, повідомлена відповідачем, є твердженням про факт вчинення ОСОБА_1 протиправних дій, у тому числі кримінальних правопорушень, у зв’язку з чим порушено презумпцію невинуватості останнього, а така інформація виходить за межі допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи та підлягає спростуванню.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що поширена інформація стосувалася позивача саме щодо часу його політичної діяльності як публічної особи, відомої у суспільстві, українського політика, тому межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими, оскільки на час виходу оскаржуваних матеріалів він безпосередньо відігравав важливу роль у діяльності держави, а його дії становили суспільний інтерес.
Відповідач відображав власну критичну оцінку суспільно-політичної діяльності позивача, висловлену в формі оціночних суджень, які сформовані за результатами оцінки діяльності позивача, а тому не можуть підлягати
спростуванню. Водночас позивач не довів, що поширена відповідачем
інформація була спрямована саме на приниження його честі та гідності.
Переглядаючи справу, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції та звернув увагу на таке.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частина друга статті 30 Закону України «Про інформацію»).
Обов’язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права (стаття 277 ЦК України і стаття 12 ЦПК України).
Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції правильно встановив, що позивач є публічною особою, тому межа допустимої критики з приводу того, як він виконує свої повноваження, є значно ширшою, а поширена інформація стосувалася саме щодо часу його політичної діяльності як публічної особи, відомої у суспільстві, українського політика.
Таким чином, межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо позивача є значно ширшими, оскільки на час виходу оскаржуваних матеріалів він безпосередньо відігравав важливу роль у діяльності держави, а його дії становили суспільний інтерес.
Поширена відповідачем інформація про позивача є неприємною для нього, однак вона не перетинає межі суспільної моралі. Інформацію висловлено в формі, яка не принижує гідність, честь чи ділову репутацію, не має характеру завідомо неправдивих відомостей, не є розповсюдженням завідомо неправдивої інформації, а є оціночним судженням, яке було висловлено щодо посадової особи органу державної влади.
Верховний Суд звернув увагу, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж щодо пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд постанову апеляційного суду залишив без змін.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 727/6401/20 (провадження № 61-1907св24) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/121626524.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.