Працівник обіймав посаду механізатора (докер-механізатор) комплексної бригади вантажно-розвантажувальних робіт у морському торговельному порту. Під час керування краном, здійснюючи розвантажувальні роботи, пошкодив залізничний вагон. Оскаржуючи розпорядження роботодавця про притягнення до матеріальної відповідальності, вказував на відсутність його вини та зазначив, що вагони є власністю іншого підприємства.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції керувався тим, що в діях працівника відсутня сукупність обставин, яка б давала можливість встановити вину працівника у спричиненні ним шкоди підприємству та покласти на нього матеріальну відповідальність, згідно зі статтею 130 КЗпП України. Одночасно суд вказав, що у цьому випадку шкоду завдано третій особі, а отже, вона стягується у порядку регресу відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України.
Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що відповідачем не надано доказів того, що саме внаслідок невиконання своїх
трудових обов’язків винними діями позивача підприємству завдано матеріальну
шкоду, що, у свою чергу, виключає відповідальність працівника, передбачену
статтею 130 КЗпП України, а отже, і покладення на нього відповідальності,
передбаченої статтями 132, 136 КЗпП України.
Верховний Суд зазначив, що відшкодування шкоди, заподіяної працівником
підприємству, врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України,
тому виключив посилання на статтю 1191 ЦК України з мотивувальної частини
постанови апеляційного суду.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №500/9201/18 (провадження № 61-19437св20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/98298878.
Позивач обіймала посаду листоноші у відділенні поштового зв’язку АТ «Укрпошта». Під час виконання нею своїх службових обов’язків сторонньою
особою викрадено з корзини велосипеда службову текстильну сумку листоноші з грошовими коштами у розмірі 31 699,01 грн, передбаченими для видачі пенсій.
Позивача звільнили з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП
України. Після повідомлення АТ «Укрпошта» про викрадення грошових коштів та її звернення до поліції з метою встановлення обставин вчиненого кримінального правопорушення та притягнення винної особи до відповідальності відповідач змусив її укласти договір короткострокової позики, за яким вона начебто отримала позику у розмірі 38 002,81 грн, яку зобов’язалася повернути шляхом щомісячного утримання позикодавцем рівними частинами коштів з її заробітної плати або внесенням грошей до каси АТ «Укрпошта», або сплатити залишок боргу в день звільнення. Того ж дня між сторонами укладено договір новації, згідно з яким сторони погодили заміну первісного зобов’язання, яке виникло внаслідок противоправного заволодіння позивачем під час виконання трудових обов’язків грошовими коштами у розмірі 38 002,81 грн, новим зобов’язанням відповідно до статей 604, 1053 ЦК України.
Вважаючи, що укладення договорів відбулося поза її волевиявленням, під
впливом тяжкої обставини, позивач просила визнати наказ про звільнення
незаконним; договір короткострокової безвідсоткової позики та договір новації
недійсними; поновити її на посаді та стягнути середній заробіток за час
вимушеного прогулу, відшкодувати моральну шкоду.
Верховний Суд зазначив, що чинним законодавством поряд із поняттям
матеріальної відповідальності визначена категорія цивільно-майнової
відповідальності. Ці види відповідальності за правовою природою істотно
відрізняються одне від одного. Матеріальна відповідальність є інститутом трудового права. Умови, підстави, обсяг та порядок її застосування закріплено у КЗпП України. Майнова відповідальність є цивільно-правовою категорією. Тому норми ЦК України, спрямовані на правове забезпечення застосування заходів майнової відповідальності, не поширюються на трудові правовідносини.
Відповідно, можливе застосування інституту новації, як це мало місце у спірних правовідносинах, не трансформує трудові відносини щодо матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну працівником підприємству, установі, організації, у цивільні позикові правовідносини.
Отже, галузева належність матеріальної відповідальності до трудового
права визначається характером правопорушення. Щодо шкоди, завданої
роботодавцю працівником внаслідок недотримання трудової дисципліни, норми
цивільного законодавства не застосовуються.
З урахуванням наведеного, врахувавши характер спірних правовідносин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про те, що норми трудового законодавства, як гарантія дотримання прав працівників, не передбачають права на укладення між роботодавцем та працівником договорів
заміни зобов’язань працівника з відшкодування шкоди позиковим
зобов’язанням, оскільки норми цивільного законодавства у спірних
правовідносинах не застосовуються.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 21 липня 2023 року у справі №502/415/21 (провадження № 61-13193св22) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/112433938.