До події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або відбулися.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом згідно із законодавством, яке діяло на момент вчинення
правочину.
Стаття 42 КУзПБ з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до всіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений цією статтею трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на введення в дію КУзПБ з 21.10.2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022.
Приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав визнання недійсними правочинів
боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені
боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство.
Укладення договору боржника поза межами «підозрілого періоду» (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42
КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до введення в дію КУзПБ, не виключають можливості визнання недійсним
правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його
майно, відповідно до загальних засад цивільного законодавства та через
недопустимість зловживання правом, а відповідний спосіб захисту гарантує
практичну й ефективну можливість захисту порушених прав.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 02.06.2021 у справі No904/7905/16 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/97806436.