7 липня 2026 року Львівський окружний адміністративний суд задовольнив позов військовослужбовця до військової частини, визнавши протиправною відмову у звільненні його з військової служби за сімейними обставинами для здійснення постійного догляду за матір’ю з інвалідністю II групи.
Обставини справи
Позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації. Його мати визнана особою з інвалідністю II групи, яка безстроково потребує постійного стороннього догляду, що підтверджено висновком експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, медичним висновком лікарсько-консультативної комісії та висновком про наявність когнітивних порушень. Батько позивача помер у листопаді 2023 року.
У матері позивача є також донька — рідна сестра позивача, яка сама визнана особою з інвалідністю III групи. Згідно з нотаріально засвідченою заявою, вона понад 15 років проживає окремо від матері, не підтримує з нею сімейних стосунків і, через власний стан здоров’я, не має фактичної можливості чи ресурсів здійснювати догляд або матеріальне утримання матері.
Позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», додавши повний пакет підтвердних документів, включно з актом обстеження сімейного стану військовослужбовця, яким встановлено, що позивач є єдиною особою, здатною фактично здійснювати догляд за матір’ю.
Позиція військової частини
Командування відмовило в задоволенні рапорту, зазначивши, що позивач не підтвердив відсутності інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення, здатних здійснювати догляд, — оскільки у матері є повнолітня донька. Відповідач наголошував, що не наділений повноваженнями самостійно збирати відомості про членів сім’ї військовослужбовця, а обов’язок повнолітніх дітей піклуватися про непрацездатних батьків є встановленим законом.
Правова позиція суду: розмежування «юридичної» та «реальної» відсутності членів сім’ї
Суд послався на сформовану Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду практику (постанови від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24, від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24 та від 29.04.2026 у справі № 520/14746/25), відповідно до якої для звільнення з військової служби за цією підставою достатньо однієї з двох умов: відсутності інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення особи з інвалідністю, або наявності в таких членів сім’ї власної потреби в постійному догляді, підтвердженої висновком МСЕК чи ЛКК.
Ключовий правовий висновок, застосований судом: поняття «відсутність інших членів сім’ї» означає реальну, а не формально-юридичну відсутність осіб, здатних фактично здійснювати постійний догляд. Якщо особа першого чи другого ступеня споріднення юридично існує, але реально не може здійснювати догляд з об’єктивних причин (перебування в полоні, відбування покарання, проходження військової служби тощо — цей перелік, за позицією Верховного Суду, не є вичерпним), така особа вважається відсутньою в розумінні відповідної норми закону.
Суд також підкреслив: поняття «постійний догляд» за своєю природою вимагає щоденної, безперервної фізичної присутності доглядача поруч із непрацездатною особою для надання побутової, соціальної та медичної допомоги — здійснювати такий догляд дистанційно чи шляхом епізодичних візитів неможливо.
Застосування цих критеріїв до обставин справи
Суд встановив, що сестра позивача, попри формальний статус доньки особи, яка потребує догляду, об’єктивно не може здійснювати такий догляд — вона сама має інвалідність III групи, понад 15 років проживає окремо від матері, не підтримує з нею стосунків і не має необхідних для догляду ресурсів. Ці обставини підтверджені нотаріальною заявою та актом обстеження сімейного стану військовослужбовця, складеним представниками територіального центру комплектування.
На цій підставі суд визнав, що позивач надав належні й допустимі докази відсутності інших членів сім’ї, здатних фактично здійснювати постійний догляд за матір’ю, а висновок військової частини про недостатність поданих документів визнав необґрунтованим і таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та правовій позиції Верховного Суду.
Рішення суду
Суд визнав протиправною відмову військової частини у звільненні позивача з військової служби та зобов’язав відповідача звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» у зв’язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір’ю, яка є особою з інвалідністю II групи.
Суд наголосив, що відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах про протиправність рішень суб’єкта владних повноважень обов’язок доведення правомірності свого рішення покладається саме на відповідача — і військова частина цього обов’язку не виконала.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.