Олександр Дроздов, Член Комісії з питань правової реформи, голова комітету НААУ з питань безоплатної правової допомоги, член Комісії з питань правової реформи, д.ю.н., заслужений юрист України розповів про суд присяжних в Україні в інтерв’ю Закон і Бізнес.
Запровадження суду присяжних, який вирішує питання винуватості особи в скоєнні злочинів, за яких передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, — це перший етап. Надалі планується поширення цього інституту на злочини, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на понад 10 років. Також планується встановити деякі запобіжники.
Я до суду присяжних ставлюся позитивно, але досить обережно. З одного боку, ми чудово розуміємо історію США, де є і така думка, що держава перекладає відповідальність за ухвалення того чи іншого обвинувального або виправдувального рішення на певну кількість людей.
Проте на теперішній час чи готове до цього українське суспільство? Бо той суд присяжних, який зараз у нас є, нагадує мені суд шефенів у Німеччині, де двоє професійних суддів і троє присяжних разом
щось вирішують. Але ми ж розуміємо, що тут завжди професійність буде тяжіти над цими трьома присяжними.
Водночас розуміємо, що система не готова до того, щоб запроваджувати даний інститут стосовно всіх видів злочинів. Більше того, потрібно працювати над процедурою відбору присяжних, тому що сьогодні вона доволі формалізована. Немає й чітко визначених критеріїв, за якими можна було б заявити відвід присяжному, як, наприклад, у США та інших країнах. У подальшому будемо працювати над розробленням відповідних норм, які б дозволили втілити цю ідею в життя.
Ми повинні розуміти: якщо присяжні вирішать, що особа не винувата, то в суду залишається тільки церемоніальна роль підписати це рішення. А якщо дійдуть думки, що особа винувата, то суду залишиться тільки визначити міру покарання.
Я знайомився з деякими дописами, автори яких кажуть, що надмірна деталізація видів покарань та їх проміжків може слугувати певною загрозою щодо обмеження дискреційних повноважень судді. Утім, на мою думу, будь-який законодавчий акт має бути об’єктом постійного пошуку балансу між публічними та приватними інтересами.