Тамара Денисова, адвокат, член Комітету з сімейного права НААУ надала відповідь на запитання “Як виселити колишнього з подружжя, який зареєстрований в квартирі іншого з подружжя. Квартира не є у спільній сумісній власності, колишній з подружжя нічого не порушує, просто продовжує жити в квартирі після розлучення”.
Про це повідомляє Вища школа адвокатури.
Відповідно до статей 16, 386, 391 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що відповідає змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
Перший варіант
За нормою статті 405 Цивільного кодексу України члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Слід зауважити, що відсутній член сім’ї своїх прав автоматично не позбавляється. Для цього власнику потрібно звернутися до суду. Вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном власник квартири має право згідно статті 391 Цивільного кодексу України.
Як видно з цих положень, особа має не проживати разом з власником майна в його квартирі як мінімум один рік і така його відсутність впродовж року має бути без поважних причин. У позовній заяві ви вказуєте строк, протягом якого особа не проживає у квартирі, і саме відсутність особи впродовж не менше як один рік в квартирі без поважних причин потрібно довести суду. Доказами відсутності особи в квартирі впродовж року можуть бути показання свідків – сусідів чи інших мешканців квартири; складені акти комісією, створеною ОСББ, органом місцевого самоврядування і т.д.
Відсутність особи за місцем проживання. Звертаю увагу, що у вас повинно бути декілька вищенаведених актів, зроблених з певною періодичністю (місяць або два). Не слід забувати, що відповідач у справі може заперечувати в задоволенні позовних вимог, зазначивши поважність причин своєї відсутності впродовж року, а тому суд може визнати поважними причини такої відсутності. Поважними вважаються, наприклад, зміна власником квартири замків та фактичний недопуск особи до житла, тимчасовий виїзд особи у зв’язку з роботою, навчанням, з метою лікування чи необхідністю догляду за престарілими батьками, призов на військову службу, взяття під варту або засудження до арешту, обмеження чи позбавлення волі.
Другий варіант
Відповідно до статті 157 ЖК України членів сім’ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
За ст.116 ЖК України виселення без надання іншого жилого приміщення здійснюється, якщо особа, що проживає з наймачем жилого приміщення, систематично руйнує та(або) псує жиле приміщення чи використовує його не за призначенням, порушує правила співжиття, робить проживання з ним в одному будинку(квартирі) неможливим для інших, а застосовані раніше заходи запобігання та(або) громадського впливу були безрезультатними.
Для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.
В такому разі потрібно збирати докази того, до особи вживалися заходи запобігання такої поведінки та здійснювався громадський вплив. Відповідно, власник квартири повинен зібрати мінімум дві, а то і більше (що підтвердить систематичність дій бувшого члена сім»ї) копій скарг до місцевого відділку поліції, до адміністративної комісії при виконкомі чи до самого органу місцевого самоврядування.
Так, Верховний Суд в постанові від 21 листопада 2018 року в справі № 201/10697/16-ц https://reyestr.court.gov.ua/Review/78110748, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову жінки, власниці квартири про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відповідача, бувшого чоловіка, та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням на підставі ст.116 ЖК України, вказав на наступне. Згідно з частинами другою та третьою статті 64 ЖК УРСР до членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано і інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК УРСР, перестали бути членами сім’ї наймача, але продовжують проживати в займаному житловому приміщенні, вони мають такі ж права і обов’язки, як наймач та члени його сім’ї.Згідно зі статтею 157 ЖК УРСР членів сім’ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 ЖК УРСР.
Відповідно частини першої статті 116 ЖК УРСР якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого житлового приміщення.
Як роз’яснив судам Пленум Верховного Суду України у пункті 17 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК УРСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.
Вирішуючи спір, апеляційний суд не врахував відсилковий характер статті 157 ЖК УPCP саме до положень частини першої статті 116 ЖК УPCP, не звернув уваги на те, що спірне житло належить позивачу на праві власності, у зв’язку з чим виселення членів сім’ї власника квартири згідно зі статтею 157 ЖК УPCP проводиться саме у випадках та на підставах, встановлених частиною першою статті 116 ЖК УPCP без надання іншого жилого приміщення.Таким чином, у порушення статей 89, 263-264, 382 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув; не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, не перевірив наявність/відсутність систематичного порушення відповідачем правил співжиття та вжиття заходів попередження або громадського впливу відносно нього, які не дали позитивних результатів, чи є припинення шлюбних відносин підставою для виселення, тобто спору по суті не вирішив та дійшов передчасного висновку про відмову в позові ОСОБА_1, помилково вказавши на неправильне застосування судом першої інстанції норм права.
При цьому апеляційний суд не зазначив, які саме норми права підлягали застосуванню.
Крім того, апеляційний суд взагалі не звернув уваги на те, що, крім посилань на положення статті 116 ЖК УРСР, позивач, як і районний суд, посилались на норми статті 319, 391 ЦК України про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Проте зазначеним обставинам апеляційний суд взагалі не надав правової оцінки.
Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо. Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Третій варіант
Сервітут – право користування чужим майном може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом (ч.1 ст.401 ЦК України).
У випадку подружжя, коли один з таких є власником житла, а інший після укладення шлюбу заселяється у таке житло, останній набуває особистий сервітут — право користуватися житлом свого чоловіка/дружини. Відповідно до частини п’ятої статті 403 ЦК України сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.
Згідно приписів пункту 4 частини першої статті 406 ЦК України сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Частиною другою статті 406 ЦК України визначено, що сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Один з колишнього подружжя може виселити іншого, якщо встановлено, що він є володільцем спірного житла та якщо суд це визнає на підставі обставин, які мають істотне значення. У цьому випадку – це неможливість проживати у своєму житлі. та жити в орендованій квартирі.
Верховний Суд у справі № 702/101/18 від 10 серпня 2019 року https://reyestr.court.gov.ua/Review/83749229 , переглядаючи дану справу за ініціативи позивача, із висновками судів попередніх інстанцій, не погодився.Як вбачається із запропонованого судового рішення, колишній чоловік звернувся до суду з позовною заявою до своєї колишньої дружини про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, примусове виселення.
Позов мотивовано тим, що позивач є власником житлового будинку. Шлюб між сторонами розірвано. Натомість колишня дружина до цього часу продовжує проживати у спірному будинку та чинить перешкоди у користуванні майном позивача. У зв’язку із наведеним позивач вважав за можливе просити суд позбавити свою колишню дружину права користування будинком та примусово її виселити із вказаного житлового будинку.
Судами першої та апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено.Такі рішення суди вмотивували тим, що позивачем не доведено його порушення прав на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю. Відповідач як дружина позивача, була вселена власником житла, в якому продовжує проживати і після розірвання шлюбу, а тому вона не втратила права користування жилим будинком».
Касаційний суд вказав на наступне.Стаття 321 ЦК України гарантує непорушність права власності.
Відповідно до ст.391 ЦК України, одночасно як засіб відновлення свого права власнику майна надано право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Положення глави 32 ЦК України визначають поняття сервітута як права обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язаного з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.У даній справі відповідач вселилась у спірну квартиру в якості члена сім`ї власника житлового будинку і набула право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.
Відповідно до ч.2 ст.406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.Після розірвання шлюбу, відповідач спільним побутом із позивачем не пов`язана, тому її право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна (ч.2 ст.496 ЦК України).
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у складі колегії суддів Другої цивільної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 243/7004/17-ц (провадження № 61-25371св18).
Також, в справі № 357/7940/16-ц https://reyestr.court.gov.ua/Review/80181280 рішенням суду першої інстанції позов власника будинку про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення було задоволено.
Суд мотивував рішення тим, що відповідач, не будучи членом її сім’ї позивача, відмовляється добровільно виселитися, з будинку позивача, внаслідок чого порушує право власності і чинить власнику будинку перешкоди в користуванні нерухомим майном.Втім, апеляційний суд зазначене рішення скасував, в позові відмовив оскільки відповідач проживає у спірному будинку як колишній член сім’ї власника житла, тому підстави для його виселення відсутні.
Але Верховний Суд у складі колегії Касаційного цивільного суду постановою від 27 лютого 2019 року визнав законним і обґрунтованим саме рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що цивільним законодавством не передбачене збереження права користування житлом за відповідачем, який хоч і правомірно вселився у спірний будинок, але його право припинилося, оскільки на час розгляду справи він перестав бути членом сім’ї власника.
Суд врахував, що відповідач свого часу перебував у шлюбі дочкою позивача, яка померла, а також той факт, що сторони не пов’язані спільним побутом і не мають взаємних прав та обов’язків.Отже відповідач проживав у спірному будинку в якості члена сім’ї (чоловік померлої дочки позивача) і набув право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.
Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут – це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов’язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Відповідно до частини другої статті 496 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року в справі № 734/387/15-ц, https://reyestr.court.gov.ua/Review/67074695
Особливої уваги, в даній ситуації заслуговують висновки Великої палати Верховного Суду в постанові від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/93217994