Обставини справи
Асоціація-заявник у цій справі скаржилася на позбавлення права
організовувати публічні заходи та брати участь у них після обмежень,
запроваджених Урядом для боротьби з COVID-19 згідно з Постановою О.2
COVID-19, введеною в дію Федеральною радою 13 березня 2020 року. Відповідно
до цієї Постанови публічні та приватні заходи із 16 березня 2020 року були
заборонені. Порушення цієї заборони каралося покаранням у вигляді позбавлення волі або штрафом.
Мета діяльності асоціації-заявника полягала в захисті інтересів працівників та організацій-членів, особливо у сфері профспілкових і демократичних свобод. За твердженнями асоціації, вона щорічно організовує десятки подій у кантоні Женева й бере в них участь.
26 травня 2020 року асоціація-заявник звернулася до ЄСПЛ зі скаргою на те, що після прийняття цієї Постанови вона була вимушена скасувати мітинг, запланований на 1 травня 2020 року, і відкликати свій запит про надання дозволу.
Із 30 травня 2020 року заборону зібрань було послаблено (до 30 учасників). Заходи за участю понад 1000 учасників залишалися під забороною до кінця серпня 2020 року.
20 червня 2020 року заборону на проведення публічних заходів було скасовано, проте учасники були зобов’язані носити / використовувати маски.
Посилаючись на статтю 11 Конвенції, асоціація-заявник скаржилася на
позбавлення права організовувати публічні події та бути їх учасником після вжиття урядових заходів згідно з Постановою О.2 COVID-19.
Оцінка Суду
Стаття 11 Конвенції
Прийнятність
З питання статусу потерпілого ЄСПЛ установив, що асоціація-заявник, яка була вимушена змінити свою поведінку або навіть утриматися від організації публічних заходів, що могли б сприяти досягненню задекларованої мети, аби
уникнути кримінальних покарань, могла стверджувати, що була потерпілою від
порушення Конвенції.
Стосовно вичерпання національних засобів правового захисту ЄСПЛ підкреслив, що на той час асоціація-заявник не мала ефективного засобу, доступного на практиці, завдяки якому вона могла б поскаржитися на порушення свого права на зібрання в розумінні статті 11 Конвенції. Зокрема, хоча федеральні постанови зазвичай можуть бути об’єктом попереднього рішення Федерального Верховного суду про конституційність, у тому числі за відсутності будь-якого інтересу, цей суд за досить особливих обставин впровадженого Федеральною радою загального локдауну в межах заходів із протидії поширенню COVID-19 не розглядав заяви щодо свободи зібрань по суті й не оцінював відповідність Постанови О.2 COVID-19 Конституції.
Тому ЄСПЛ оголосив цю заяву прийнятною.
По суті
ЄСПЛ дійшов висновку, що заборона публічних зібрань, складова частина
урядових заходів, спрямованих на боротьбу з COVID-19, становила втручання в
реалізацію асоціацією-заявником свого права на свободу зібрань. Таке
втручання ґрунтувалося на Постанові О.2 COVID-19 та мало за мету захист
здоров’я і прав та свобод інших осіб.
Щодо необхідності такого заходу в демократичному суспільстві ЄСПЛ нагадав принципи, наведені в його рішенні у справі Kudrevičius and Others (No 37553/05, §§ 142–46, ECHR 2015).
ЄСПЛ в цій справі визнав, що загроза громадському здоров’ю через COVID-19 була дуже серйозною, обізнаність на початку пандемії в симптомах та небезпечності вірусу була досить обмеженою; відповідно, держави мали швидко
реагувати впродовж розглядуваного періоду. ЄСПЛ також урахував конкуруючі
інтереси в досить складних обставинах пандемії та, особливо, позитивне
зобов’язання Договірних держав Конвенції захищати життя і здоров’я осіб, що
перебувають під їхньою юрисдикцією, згідно зі статтями 2 та 8 Конвенції.
Насамперед ЄСПЛ дійшов висновку, що повна заборона певного типу поведінки була серйозним заходом, що вимагало вагомих підстав для його виправдання, зокрема шляхом нагляду судами, уповноваженими врівноважувати конкуруючі інтереси.
Між 17 березня та 30 травня 2020 року всі заходи, завдяки яким асоціація- заявник могла реалізовувати свою діяльність згідно зі статутною метою, були
повністю заборонені. За усталеною практикою ЄСПЛ загальний захід такого виду вимагає серйозних причин для свого виправдання та особливо ретельного
контролю судами, уповноваженими врівноважувати конкуруючі інтереси. Навіть
припустивши, що така причина була – необхідність ефективно протидіяти
глобальній пандемії COVID-19, з розгляду ЄСПЛ випливає питання вичерпання
національних засобів правового захисту, за яким жодного такого контролю суди, як і Федеральний Верховний суд, не здійснювали. Відповідно, урівноваження конкуруючих інтересів, яке вимагає ЄСПЛ для цілей оцінки пропорційності такого радикального заходу, не проводилося. Це викликає особливе занепокоєння з точки зору Конвенції, адже загальна заборона зберігалася впродовж значного періоду.
ЄСПЛ додав, що з урахуванням невідкладності вжиття відповідних заходів для протидії безпрецедентній загрозі, яку створив COVID-19 на ранніх етапах пандемії, не обов’язково очікувати, що на національному рівні відбудуться
детальні обговорення, особливо в Парламенті, перед тим як вживати
невідкладних заходів, спрямованих на боротьбу із цим глобальним лихом. Проте
за цих обставин незалежний та ефективний судовий розгляд ужитих виконавчою гілкою влади заходів був тим паче важливим.
Щодо покарання з порушення заборони проведення публічних заходів за спірною Постановою ЄСПЛ повторив, що застосування кримінальних покарань має виправдовуватися особливо вагомими підставами і що організація мирного
зібрання зазвичай не має мати за собою ризик застосування таких покарань. У
цій справі до спірної Постанови від 17 березня 2020 року було додано статтю 10d. Згідно із цим положенням будь-яка особа, яка умисно порушить заборону
публічних заходів за статтею 6 Постанови, підлягатиме позбавленню волі на
строк, що не перевищує три роки, або штрафу (за винятком наявності більш
серйозного кримінального правопорушення за Кримінальним кодексом). На
думку ЄСПЛ, ці надто суворі покарання могли мати наслідком стримувальний
вплив на потенційних учасників чи групи, які б намагалися організувати такі
заходи.
Зрештою ЄСПЛ підкреслив факт того, що, стикнувшись із всесвітньою кризою у сфері охорони здоров’я, Швейцарія не скористалася статтею 15 Конвенції, яка дозволяла Договірним державам вживати певних заходів із відступу від своїх зобов’язань за Конвенцією під час війни або інших надзвичайних ситуацій, що загрожують життю нації / суспільства. Відповідно, від неї вимагалося дотримання Конвенції згідно з її статтею 1 й, у межах цієї справи, вимог статті 11 Конвенції щодо наданої державі-відповідачу свободи розсуду.
ЄСПЛ в жодному разі не ігнорує загрозу, яку становить COVID-19 для суспільства та здоров’я населення. Утім він дійшов висновку, що у світлі важливості свободи мирних зібрань у демократичному суспільстві, зокрема з тем та цінностей, поширюваних відповідно до свого статуту асоціацією-заявником, загального характеру й значної тривалості заборони публічних заходів, що перешкоджали діяльності асоціації, і характеру та суворості можливих покарань втручання в реалізацію захищених статтею 11 Конвенції прав не було пропорційним переслідуваній меті. Крім того, національні суди не здійснювали ефективного перегляду спірних заходів у відповідний період. Тому Швейцарія в цій справі перевищила свободу розсуду, надану їй. Тож втручання не було необхідним у демократичному суспільстві в розумінні статті 11 Конвенції і мало місце порушення цього положення.
Висновок
Порушення статті 11 Конвенції (свобода зібрань та об’єднання).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 15 березня 2022 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.