Обставини справи
Справа стосувалася скарги заявників на те, що вони не мали жодних засобів
правового захисту, які б дозволили їм оскаржити рішення Міністра юстиції про
дострокове припинення їхніх повноважень як заступників голови Кельцького
регіонального суду.
Заявники, перебуваючи на посадах суддів у періоди з 1998 та з 1988 років
відповідно, були призначені до Кельцького регіонального суду 14 квітня 2014 року та 25 жовтня 1995 року. У жовтні та травні 2014 року вони були призначені Міністром юстиції на посаду заступників Голови цього ж суду строком на 6 років.
2 січня 2018 року Заступник Державного секретаря Міністра юстиції письмово
повідомив їх про припинення повноважень на посадах заступника голови відповідно до статті 17 (1) Закону від 12 липня 2017 року про внесення змін до Закону про організацію судів загальної юрисдикції (далі – Закон).
Заявники звернулися до Заступника Державного секретаря Міністра юстиції з вимогою повідомити їм причини ухвалення вказаних рішень та доступні їм засоби правового захисту. У відповідь їх було поінформовано, що відповідно до статті 17 Закону Міністр юстиції протягом шести місяців з моменту набрання чинності цим Законом, тобто з 12 серпня 2017 року по 12 лютого 2018 року, був уповноважений усувати голів судів без необхідності дотримуватись умов, встановлених у статтях 23–25 Закону, який набрав чинності з 12 серпня 2017 року, і без будь-якого зобов’язання Міністра повідомляти зацікавлених сторін про причини свого рішення. Вони також були поінформовані про те, що рішення Міністра юстиції оскарженню не підлягають.
Заявники повторно звернулися з клопотанням. Вони стверджували, що з листів
міністрів, адресованих їм, було зрозуміло, що їх відсторонення відбулося через імовірні «адміністративні недоліки» у Кельцькому регіональному суді і що залишення їх на посаді було визнано таким, що шкодить «належному функціонуванню судів». Вони вважали такі заяви абсолютно необґрунтованими та такими, що завдали шкоди їх репутації заступників голів судів і суддів. Вони стверджували, що виконання ними своїх обов’язків ніколи не було піддано сумніву, а, навпаки, завжди цінувалось у їхній професії.
16 травня та 13 червня 2018 року Міністерство юстиції повідомило заявників
листом, що Міністр юстиції скористався своїм виключним правом щодо відсторонення голів судів відповідно до статті 17 (1) Закону від 12 липня 2017 року, а також що вони неправильно інтерпретували заяву Міністра щодо них. Міністерство додало, що міністр має право застосовувати різні заходи, які є в його розпорядженні, не тільки для усунення недоліків, які спостерігалися в судах, але і для поліпшення ситуації, навіть коли ситуація була задовільною. 1 квітня 2019 року заявниця Б. достроково вийшла на пенсію.
Посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції, заявники скаржилися, що їх було усунуто з посад заступників голови суду, та вказували, що таке звільнення було незаконним і свавільним і жодних конкретних засобів захисту, за допомогою якого вони могли б це рішення оскаржити, не було.
Оцінка Суду
Пункт 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд)
Насамперед ЄСПЛ зазначив, що з міністерських листів було очевидно, що рішення Міністра юстиції про відсторонення заявників від посади не можуть бути оскаржені. За змістом тверджень Уряду виключення можливості апеляційного оскарження рішення про відсторонення мало на меті сприяти реалізації міністерських реформ у польській судовій системі.
ЄСПЛ наголосив, що Рада Європи та інші міжнародні організації, а також практика міжнародних судів надають все більше значення принципу дотримання процесуальної справедливості у справах, що стосуються відсторонення чи звільнення суддів, і, зокрема, втручання органу влади, незалежного від виконавчої та законодавчої гілок влади, у будь-яке рішення, що впливає на припинення повноважень судді.
ЄСПЛ зауважив, що заявники були достроково усунені з посад голів судів Міністром юстиції відповідно до статті 17 Закону від 12 липня 2017 року. Цей закон мав перехідні положення і дозволяв Міністру звільняти голів суду на власний розсуд, не обмежуючись жодними матеріальними чи процесуальними умовами. Оскаржувані рішення Міністра юстиції не містили причин і не підлягали перегляду зовнішнім органом, незалежним від відповідного Міністра.
У світлі всієї наявної інформації ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, усунення
заявників з посади було обґрунтовано положеннями законодавства, сумісність якого з вимогами верховенства права здавалася сумнівною, і, по-друге, що цей захід не був забезпечений будь-якими основоположними гарантіями процесуальної справедливості. Рішення міністрів про усунення заявників не обґрунтовувалося жодними причинами.
ЄСПЛ зазначив, що застосовне на час відсторонення заявників національне
законодавство жодним чином не захищало їх від передчасного та свавільного
припинення своїх обов’язків як заступників голови суду. Проте судді повинні
користуватися захистом від свавільних дій органів виконавчої влади, і лише перегляд законності цього рішення незалежним судовим органом міг би зробити це право ефективним.
ЄСПЛ наголосив на важливості захисту незалежності судової гілки влади та поваги до процесуальної справедливості у справах, що стосуються кар’єри суддів. ЄСПЛ зауважив, що застосовне до заявників національне законодавство стосовно усунення не уточнювало умови, за яких голови судів можуть бути відсторонені від посади в порядку винятку з принципу, згідно з яким суддя повинен мати гарантію перебування на своїй посаді протягом свого терміну повноважень. Майже всі повноваження в таких питаннях були зосереджені в руках представника органу виконавчої влади, а органи судового самоврядування, такі як, зокрема, Національна рада правосуддя, були
виключені з процесу. Далі ЄСПЛ зазначив, що заявники не мали права робити заяви й не були поінформовані про причини міністерських рішень. Зрештою, ці рішення не переглядалися будь-яким органом, незалежним від Міністерства юстиції.
ЄСПЛ із занепокоєнням зазначив, що у своїх зауваженнях Уряд-відповідач заявив, що законодавча база щодо дострокового усунення голів судів дозволила їм обійти відповідні процедури. Однак ЄСПЛ зазначив, що саме ці процедури забезпечували гарантії, що лежать в основі принципу, закріпленого у статті 6 Конвенції, згідно з яким «незалежний суд» (у значенні цього положення Конвенції) повинен обов’язково забезпечувати гарантоване перебування на посаді незалежно від того, чи відповідний суддя відсторонюється від виконання своїх судових обов’язків чи лише від адміністративних функцій, виконуваних у судовій системі. З огляду на важливість ролі суддів у захисті прав, передбачених Конвенцією, ЄСПЛ визнав необхідним створення процесуальних гарантій, щоб забезпечити належний захист судової автономії від неправомірного впливу. На карту поставлена довіра суспільства до судової системи.
Оскільки дострокове припинення повноважень заявників як заступників голови
суду не розглядалося ні судом загальної юрисдикції, ні іншим органом, що виконує судові функції, держава-відповідач порушила саму суть права заявників на доступ до суд. Таким чином, мало місце порушення права на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Висновок
Порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 29 червня 2021 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.